Уляся Смольська - Назавжди, Уляся Смольська

          - Не забудь плаття. – нагадав мені Леон. – Хочу тебе бачити сьогодні в ньому.

          Як йому сказати, що я не маю верхнього одягу до цієї сукні? Зимових речей батьки мені не передали. А пальто, в якому я зараз ходжу, осіннє й недостатньо тепле. Вчора так різко похолодало, що я точно змерзну в ньому.

          - Діано, в чому справа? – Він помітив мій розгублений вигляд. – Тобі воно не подобається?

          - Навпаки, плаття дуже гарне. – запевнила я. Господи, ну чому я не можу просто сказати йому, все як є?! Я почала дратуватись через свою нерішучість.

          Леон помітив мою знервованість, підійшов до мене й обійняв. Я схилила голову й вперлася чолом йому в груди. Він ніжно водив рукою по волоссю. Це допомогло мені вгамуватися. Я підвела голову, щоб подивитись йому в обличчя.

          - Я не маю верхньої одежі, щоб піти на побачення в такому легкому платті. – на одному диханні промовила я. На душі одразу полегшало від сказаного.

          - Це можна вмить вирішити. – сказав Леонід і поцілував мене. – Погнали шопитись! – з азартом промовив він і підбадьорливо підморгнув мені.

          Ще ніколи мені не було так весело ходити по магазинах! Леон привіз нас в великий торговий центр, де можна було віднайти все, що заманеться. Ми сміялися одне з одного, жартома приміряючи різноманітний одяг, створюючи недолугі й смішні образи. В кожній крамниці на нас нападав нереальний приступ сміху, коли хтось із нас знову починав дуркувати.

          Ми вирішили випити кави в тутешньому кафетерії, щоб нарешті заспокоїтись і налаштуватись на покупки.

          Допиваючи своє латте, я з цікавістю оглядала вітрини сусідніх крамничок, що були розташовані неподалік. Мій погляд привернув манекен, що стояв у вітрині одного з магазинів. Точніше, пальто, яке було на ньому. Леон подивився в той бік, куди дивилася я.

          - Пішли, приміряєш. – Він встав з-за столу і зачекав на мене.

          Зайшовши в магазин, я одягла пальто і підійшла до дзеркала.

          Світло-голубий кашемір, з якого воно було зшите, огортав теплом і м’яко лягав по фігурі. Широкий комір, який одночасно виконував роль капюшона, був прикрашений густим хутром. Пальто зав’язувалось на пояс і сягало мені колін.

          - Що скажеш? – грайливо покрутившись перед Леоном, запитала я.

          - Мені подобається! – відповів він посміхаючись. – Тобі дуже личить.

          Леон дивився на мене поглядом, який випромінював любов і турботу. Він задоволено всміхався і було помітно, що йому подобається опікуватися мною.

          - Не завадить підібрати чобітки до цього пальто. – сказав Леонід і підморгнув мені.

          Коли я повернулася в гуртожиток, на годиннику була четверта година. Я зайшла в кімнату, тримаючи в руках пакети з обновками. Машка сиділа за столом і щось писала в зошиті. Наталки не було.

          - О, Діано! Привіт! – вигукнула вона і поглянула на мене здивованими очима. – Ти що, магазин одягу пограбувала?

          - Привіт, Маш! – сказала я і поклала пакунки на ліжко. – Щось на то схоже. Леон вирішив скупити мені пів торгового центру.

          - Чуєш, ти як Джулія Робертс з фільму «Красуня» - пожартувала вона. – Пам’ятаєш ту сцену, як вона з пакунками в готель поверталась? Так само й ти. – розсміялася Маша.

          - Та перестань! – сміючись, промовила я. – В мене їх набагато менше.

          - Ану, показуй свої обновочки. – сказала Машка й взялася розпаковувати пакети. – Подивимось, що він такого тобі накупив.

          На телефоні заграла мелодія вхідного дзвінка. Леон вже під’їхав і чекав на мене. Спустившись, я сіла в машину і привітливо посміхнулась йому. Я була рада бачити його. За ці декілька годин я встигла скучити за ним.

          - Ти маєш неперевершений вигляд! – захоплено промовив він і нахилився, щоб поцілувати мене.

           - Дякую! – сором’язливо промовила я. Його компліменти ще й досі змушували мене ніяковіти.

          Він завів двигун і машина плавно рушила вперед. Ми влились в потік автомобілів, які прямували в бік центра.

          Вечір сьогоднішнього дня абсолютно не тішив погодою. Дощ, який розпочався ще вчора, до сих пір не вщух. Холодне й вогке повітря, наче трясовиння, чіплялося й обліплювало собою все живе в місті.