Вадим Мороз - Всесвіт Початок, Вадим Мороз

Тим часом, на поверхні Марса, у долині «Марінер», Костянтин, приклонивши коліна, зосередився на своїх здібностях. За мить він відчув, як у тілі зароджується потужна сила. Підвівшись, він усвідомив, що має контроль над цією енергією. Його зовнішній вигляд змінився: Костянтин одягнув класичний костюм — білу сорочку, чорні брюки та туфлі, а поверх цього з’явилася чорна мантія у вигляді довгого пальта до щиколоток. Він подивився на своє відображення, відчуваючи, як всередині нього зароджується нова ідентичність.
— Це вже інша справа — промовив Костянтин, його голос віддзеркалював нову силу та впевненість.

Після цього він розправив руки і почав регенерувати енергію навколо себе, використовуючи потужність магнітних коливань планети, що походила від ядра Марса. Костянтин зрозумів, що це джерело енергії надзвичайно сильне, і раптом відчув ще більшу потужність, що йшла від зірки сонячної системи. Піднявши погляд, він прямо подивився на неї, занурюючись у відчуття величі. Він намагався оволодіти цією могутньою енергією, яка виявилася настільки сильна, що незабаром Костянтин усвідомив: йому терміново потрібно її застосувати. Склонивши коліно, він почав ще більше регенерувати енергію навколо себе.

Навколо Костянтина з’явилися кільця, що оберталися в повітрі, нагадуючи золотистий пил. Їхня потужність була така велика, що навіть кораблі, що стояли поруч, почали левітувати та підніматися в повітря. Костянтин помітив це явище, і, оволодівши усією своєю силою, злетів, розганяючись до неймовірної швидкості — тридцяти мільйонів метрів на секунду, що відповідало 10% від швидкості світла. Він рішуче направився до планети Земля.

15 липня дві тисячі двадцять третього року, сорок сім хвилин потому, 4:14 ранку.
Костянтин приземлився у себе на подвір’ї. Він з жахом побачив, що будинок повністю зруйнований внаслідок удару ракети «Іскандер».
Зайшовши всередину, він обережно проходив по уламкам і натрапив на одне з останніх фото з Міланою. Це зображення було зроблено в той момент, коли вона повідомила йому про свою вагітність. Костянтин, присівши на коліно, заплакав, згадуючи всі ті щасливі моменти, які вони провели разом, і повторював одні й ті ж слова:
— Мені так шкода, сонечко, мені так шкода. Пробач мені... — шепотів він, відчуваючи, як гіркота розриває його серце.

Після цього Костянтин піднявся і направився до гаражу. Він згенерував силу левітації, направивши її на уламки, прибрав їх від дверей і відчинив їх. Усередині він побачив свою майже неушкоджену автівку Ford Mustang. Поперечна балка даху впала, уперлася в бетон підлоги, зберігши автівку від повного знищення. Костянтин, проходячи повз автомобіль, поклав на нього руку і промовив слова, сповнені надії та відновлення.

— Що ж, схоже, наші шляхи тепер розійдуться, але, можливо, ми ще побачимось — сказав Костянтин, відчуваючи в душі змішання тривоги та надії.
Костянтин розумів, що має знищити всі докази свого існування, тому зосередився і почав виявляти всі фотографії та документи, які могли навести на його слід, і за допомогою своїх здібностей розчепив їх на молекули а також видалив про себе все що було в мережах інтернету та у базах даних влади. Раптом він почув голос у голові.
— Ти повернувся, і нам потрібно зустрітися — повідомив невідомий, його голос звучав таємничо та тривожно.
— Хто ти? І як ти зміг встановити зі мною контакт? — запитав Костянтин, відчуваючи, як зростає його напруга.
— Наразі це неважливо, і у мене мало часу на пояснення. Через тиждень у місті Мемфіс (Каїр), біля піраміди Хеопса, о сьомій ранку я буду чекати на тебе — продовжив невідомий, а потім зв'язок обірвався.

Костянтин зрозумів, що це був той самий чоловік, який намагався зв’язатися з ним кілька разів раніше. Він промовив вголос, відчуваючи збудження:
— Що ж, буде цікаво з тобою познайомитися.

Костянтин усвідомлював, що для того, щоб зникнути, йому потрібно стерти будь-які дані про себе з усіх серверів та видалити всі фото, відео тощо. Але він також усвідомлював, що для забезпечення безпеки своїх друзів йому доведеться стерти з пам’яті всіх своїх близьких друзів та знайомих всі спогади про себе та зробити так, ніби його ніколи не існувало.

Сконцентрувавшись, Костянтин увійшов у мережу і почав знаходити всі дані, що стосувалися його особи: банківські рахунки, особисті дані, соціальні мережі, документи про народження та все, що було пов’язано з його минулим життям. Він почав повністю видаляти своє існування з електронної системи, усвідомлюючи, що повинен стерти себе з усіх баз даних. Але залишалося найскладніше — зникнути з пам’яті всіх знайомих, всіх, хто пам’ятав про нього. Це він міг зробити лише особисто, фізично зустрівшись з кожним другом.

Костянтин вирішив зібрати всіх друзів і знайомих, з якими контактував, в одному місці, а приводом для зустрічі стане його день народження. Він зайшов у мережу і надіслав всім голосове повідомленя із запрошенням на свій день народження до свого будинку. Після цього Костянтин повернувся додому, зосередився і почав перебудовувати свій будинок до первісного стану. Він створив безшумний та непрозорий купол навколо, після чого розібрав все до фундаменту. Врешті-решт, він повернув усе до первісного вигляду, так, як він пам’ятав, з одним виключенням: в будинку не залишилось нічого, що могло б нагадати про його існування.

Пять днів по тому, 20 липня, десь увечері.
Костянтин накрив скромний стіл і з нетерпінням очікував на друзів. Він усвідомлював, що жоден із них не пам’ятатиме не тільки цього вечора, а й усе, що з ним пов’язане. Проте він хотів провести з ними ще трохи часу. Невдовзі друзі та знайомі почали приходити один за одним, усі були здивовані, запитуючи, де Костянтин був останні дев’ять років, коли заходили в будинок. Костянтин, використовуючи телекінез, відразу відвертав їхню увагу від цих питань єдиною відповіддю:
— Проходьте, я все поясню згодом.