Аліна Скінтей - Трон. Сяйво золота в темряві, Аліна Скінтей

Агімас, помітивши, як погляд Роувена ковзнув до скриньки, ще більше затремтів. Він облизав губи й нервово похитуючи головою, зробив крок назад коли Роувен його відпустив, але його спина вперлася в книжкову полицю, на якій лежала та сама замкнена скринька.

— Ти... ти знаєш, що він не простий ключ, капрале, — пробурмотів старець, намагаючись зберегти хоч якусь видимість самовладання, хоча його голос зривався. — Ареніаський ключ не призначений для рук будь-кого. Він... він зберігає силу, яка здатна скасувати будь-яке заклинання!

— Знаю, — сухо відповів Роувен, в його голосі не було ані найменшого натяку на співчуття. Він повільно, але рішуче простягнув руку до скриньки, ніби збирався взяти її. — Давай сюди!

Старець застиг, з його обличчя зникла вся кров, і він поглянув на скриньку з виразом, у якому змішалися страх і розпач. Його очі блищали, як очі звіра, загнаного в пастку.

— Це божевілля, капрале, — прошепотів він, поклавши руку на скриньку, немов намагаючись уберегти її від чужих пальців. — Ти не розумієш, що просиш! Ключ зроблений із темного металу, він увібрав силу, що здатна відчинити будь-які ворота, але також може зруйнувати все, до чого торкнеться! Камені на ньому не просто прикраса - вони запечатують у ньому магію. Вони... вони тримають його силу в межах! Цей ключ не лише скасовує заклинання.

Роувен глянув на нього з презирливою усмішкою, відкинувши тривожні балачки старого як нісенітницю.

— Ти гадаєш, що я не розумію, на що він здатен? Я знаю, що ти його тримаєш тут для власних цілей. Але тепер він потрібен мені, — його голос став тихішим, майже пошепки, від чого він здавався ще небезпечнішим. — І якщо ти не віддаси його добровільно, я заберу його сам.

Агімас стиснув скриньку руками, його пальці побіліли від напруги. Його обличчя було викривлене розпачем, і він зробив останню спробу вмовити Уайта.

— Якщо я віддам тобі ключ, що отримаю на заміну?!

— Ти краще б переймався тим, що станеться з тобою, якщо не віддаш його зараз, — рикнув Роувен і знову схопив старого за комір, з силою притиснувши його до полиці. Сховані артефакти впали з неї, з гуркотом розбиваючись на підлозі.

— Добре, добре! — злякано крикнув Агімас, хапаючи повітря. — Тільки відпусти мене! Ось... ось!

— Якщо це підробка, я спалю тут все!

— Ні-ні! Я б не наважився!

Роувен відкрив скринь поглянув на артефакт, а після дістав ключ й поклав собі в кишеню.

— Агімас, займися справді чесною справою. Ось все це, — він обвів поглядом приміщення, — до хорошого тебе не приведе.

— Капрале, ви пробачаєте мені?

— Агімасе, тобі краще молитися всім богам, бо те "дівчисько" як ти виразився, прийде за розплатою. Не певен, що твоя крамниця вціліє.