Аліна Скінтей - Трон. Сяйво золота в темряві, Аліна Скінтей

— Зачинено! — гаркнув старий, не підводячи погляду від свого заняття. Його голос був різким, а в куточках рота виднілися глибокі зморшки, що додавали обличчю суворості. Його пальці, хоч і здавалося б крихкі, швидко працювали над розібраним артефактом, повертаючи дрібні деталі на місце. Старець на мить завмер, потираючи свою бороду, на якій сріблилася пилюка.

— Я так розумію, ви і є Агімас, власник цієї крамниці? — запитав Уайт, спокійно і твердо, немов це була звичайна розмова, але його присутність мала у собі щось загрозливе, мов тінь над полем битви.

Чоловік зупинився, відволікаючись від своєї роботи, і різко підвів голову. Його зморшкувате обличчя здавалося ще старішим у світлі лінзи, а очі блищали підозріло. Він відсунув лінзу, і вона клацнула на металевому кронштейні.

— А хто питає? — його тон був роздратований, як і його вираз обличчя, коли він зрештою перевів погляд на свого незваного гостя. Вигляд старця був похмурим, але коли його очі вперше зустрілися з поглядом Уайта, всі ті емоції враз змінилися на розгубленість. Він ковтнув повітря і зробив крок назад, як під раптовим ударом.

— К-капрал Уайт! — здивовано викрикнув Агімас, і його голос на мить став тоншим, ніж він, мабуть, бажав. Він навіть ледь не злетів зі свого старого скрипучого стільця, коли побачив, хто стоїть перед ним. Його пальці, які ще хвилину тому так впевнено працювали з механізмом, тепер невпевнено зімкнулися на краю столу, і тонкий артефакт, який він тримав, ледь не випав з його рук.

— Ох, ваша поява... несподівана, — пробурмотів Агімас, його голос зрадливо затремтів, і він облизав пересохлі губи, намагаючись повернути собі звичний контроль. Однак, його тривожний погляд, що ледь ковзав від Роувена до дверей, видавав справжній стан. Його руки ледь помітно тремтіли, коли він поспіхом відсував лінзу та згрібав розібраний артефакт зі столу. Маленькі деталі брязнули об дубову поверхню, поки він ховав їх під купу ганчірок, наче намагався заховати сліди забороненої роботи. Повітря в крамниці стало важчим, ніби разом з приходом Уайта до приміщення проникла тінь загрози. Агімас знову спробував зосередитися, повернувши очі до свого незваного гостя, але його нерви були натягнуті, як струна, що готова була ось-ось порватися. Склепіння крамниці, прикрашене пилом і мотлохом, відображало відчуття пастки, в яку старий щойно потрапив. — Що вас привело до мене? — його голос ледь не зривався, хоч він намагався надати йому рішучості.

Роувен зробив крок ближче, його тінь накрила старця, а вираз обличчя залишався холодним, майже відчуженим. Очі Роувена стали двома крижаними шпилями, що свердлили у саме серце Агімаса.

— Я тобі вже казав, не займатися нічим таким, що порушувало б закон? — Уайт говорив низьким, загрозливим тоном, від якого у повітрі ніби стало ще холодніше. Він повільно, але рішуче нависав над старим, змушуючи його втягувати голову в плечі, наче це могло його захистити.

Агімас спробував знайти відповіді в кутках крамниці, але замість цього нервово розвів руками, стискаючи вузлуваті пальці.

— Я нічого не порушував! — запевняв він, хриплувато засміявшись, але той сміх швидко затих у глухих стінах крамниці. Погляд Уайта був незворушним, мов камінь, що стискає небо над горизонтом, і здавалося, він міг зупинити будь-яку брехню, перш ніж вона залишить губи Агімаса.

— А як же артефакт "камінь душ", за яким ти відправив дівчисько на землі моїх пращурів? — промовив Роувен, і його голос різонув повітря, мов лезо. Він зробив ще один крок вперед, і тіло старця ледь помітно здригнулося від цієї близькості.

Агімас нервово озирнувся на полиці, ніби шукаючи якусь підтримку серед своїх артефактів, але знайшов тільки холодний блиск металу та каменів.

— Вона все одно не змогла б його дістати, — старець розвів руками, намагаючись надати своїм словам невимушеності, але вийшло нещиро, з надривом. — А якби і дістала, то цей артефакт був би вже в мене! — його голос під кінець ледь не зірвався на шепіт, якого Роувен не міг не помітити.

— Агімасе! — гримнув на нього Уайт, його голос розкотився гучним басом, наче удар грому серед нічного неба. Він різко схопив старця за комір його потертої куртки й потягнув на себе. Тканина натягнулася, старий закашлявся, спантеличений несподіваним ривком. Обличчя Агімаса виявилося небезпечно близько до Роувена, і він зміг побачити холодний вогонь в його очах.

— Твої цуценята напали на це "дівчисько", і вони не просто хотіли забрати артефакт, вони готові були її вбити, — продовжував Уайт, його голос був ледь контрольованим, в ньому бриніло щось жорстке і непохитне. В його міцній руці комір старого здавався таким же слабким, як павутиння.

Агімас почав панікувати, його обличчя зблідло, на лобі виступили краплини поту. Він спробував відвести погляд, але Роувен міцно утримував його увагу.

— К-капрале, — задихаючись, пробелькотів старець, — більше не повториться, обіцяю! Я... я не знав, що все так обернеться! Мої люди не повинні були...

Роувен різко відпустив його, і старий похитнувся, ледь втримавши рівновагу. Він протер своє обличчя рукавом, намагаючись виглядати хоч трохи зібраним, хоча його руки все ще тремтіли.

— Ареніаський ключ. Я за ним прийшов, — холодно промовив Уайт, його голос був наче заточене лезо. Він спокійно розглядав Агімаса, мов обчислюючи кожен його рух і думку.

На мить у приміщенні запанувала тиша, що здавалася важчою за всі попередні розмови. Агімас ковтнув, намагаючись зібратися, його погляд ковзнув до замкненої скриньки на полиці за ним. Це був вирішальний момент, і обидва чоловіки чудово це розуміли.