Джессіка Таунсенд - Невермур. Випробування Морріґан Кроу

почав демонстративно плескати свій піджак, вивертати кишені, навіть перевірив свою розкішну бороду на наявність паперів. Морріґан посміялася б із нього, якби це не був найменш смішний день у її житті.

— Я втрачаю терпіння, Норте.

— Так, перепрошую, вони прямо тут… ні, перепрошую, це носовичок. Зачекайте ще трохи.

Морріґан намагалася зрозуміти, чи повинна вона втрутитися в це. Якби вона могла прокрастися повз Смердюка, поки той відволікся, то можна було б дістатися до найближчої станції Дивополітену.

Вона мимохіть спробувала зробити декілька кроків. Ніхто не схопив її. Морріґан подивилась навколо — Смердюк був повністю зосереджений на Юпітері та його цирковому номері з пошуком паперів. Вона зробила ще крок убік, потім ще один, згадуючи, як Готорн задкував з місця злочину після розсипання ропух. Ще декілька кроків — і натовп поглинув би її, і далі можна було би бігти.

— Морріґан Кроу! — гримнув голос.

Морріґан заціпеніла. От і все. Її заарештують. Прощавай, Невермуре.

— Морріґан Кроу! Дівчинка на кішці! Де вона? Хтось бачив Морріґан Кроу, дівчинку, що була верхи на кішці?

Це був організатор змагань. Він помітив її та шкандибав до неї, махаючи конвертом кольору слонової кістки.

— Ось ти де! Слава богам, я знайшов тебе. Тримай, це твоє.

Вона взяла конверт.

— Що це?

— А як ти гадаєш? Запрошення на наступне випробування, звичайно ж.

Морріґан повернулась до Юпітера, котрий, як і вона, мав приголомшений вигляд. Флінтлок розкрив і закрив рота, не видавивши з себе жодного звуку. Він був схожий на золоту рибку, чий акваріум перевернувся, і тепер вона лежить на килимі й задихається.

Морріґан не наважувалася сподіватись, що почула правильно.

— Але… але ви казали… але ж Каденс…

— Ну так, але там трапився один… випадок. Ми дещо збентежені, взагалі-то. Один із цих різнокольорових єдинорогів виявився пегасом зі зв’язаними крилами й перевернутим ріжком від морозива, приклеєним до голови. Не можу повірити, що ми не помітили цього раніше. Дуже жорстоке ставлення до бідолашної істоти, звичайно ж, і цілком проти правил. Незважаючи на те, що вони не використовували крила, в правилах чітко вказано, що летючі тварини не допускаються до Випробувальних Перегонів. У будь-якому разі, цього кандидата дискваліфіковано, а це означає, що звільнилось одне місце, і, ну… — він здавався трохи сонним. — Ураховуючи всі ці, м-м, незвичайні обставини навколо вас… ну, ми подумали, що це буде справедливо. Мої вітання.

Чоловік кволо пішов, залишивши Морріґан радісно розглядати дорогоцінний конверт у її руках, ніби той усипаний діамантами. Він не був золотий — і не давав допуску до секретної вечері зі Старійшинами, — але це її анітрохи не хвилювало.

— Я пройшла, — спочатку прошепотіла дівчинка, а потім скрикнула голосніше. — Я пройшла до наступного випробування!

Вона розірвала конверт і вголос прочитала записку, що була всередині:

Вітання, кандидате.

Ви довели свою наполегливість і цілеспрямованість і виграли місце в наступному раунді випробувань у Групі 919 Товариства Дивообраних. Випробування Страхом відбудеться восени. Дата, час і місце точно не визначені.

Юпітер засміявся — гучним, нестримним, радісним сміхом. Навіть Фенестра хрипко захихотіла. Морріґан хотілося високо стрибати від щастя. Їй ще ніколи не було так добре, вона ще ніколи не відчувала такого полегшення.

— Блискуче, Моґ. Блискуче. Вибачте, інспекторе, вам доведеться зачекати на папери. Наразі питання громадянства Морріґан Кроу залишається приватною справою ТД. Ха-ха!

Інспектор Флінтлок буквально бризкав слиною.

— Це ще не кінець, — погрозливо сказав він, сердито ляснувши своїм поліцейським кийком себе по стегнах. Морріґан здригнулася — це мало бути боляче. — У мене скрізь є очі, Морріґан Кроу. Я буду слідкувати — за вами обома. Дуже уважно.

Інспектор розвернувся на підборах і пішов геть, а слідом — його вдягнені в коричневе колеги.

— Покидьок, — сказала йому вслід Фенестра.

Розділ п’ятнадцятий

Чорна хода

Осінь Першого

— Мені потрібна дама, будь ласка.

— Для чого?

— Просто передай її мені.

Глибоко та ображено зітхнувши, Готорн перетасував колоду карт і знайшов бубнову даму.

— Не думаю, що ти робиш правильно.

Після перемоги у Випробувальних Перегонах (Готорн ударив оранжеву мішень — верхи на верблюді, а не на гепарді) Юпітер пообіцяв, що Морріґан і її друг можуть влаштувати в «Девкаліоні» вечірку в ніч Геловмесу — якщо вони обіцяють не лягати спати вчасно, їсти багато солодкого і не затівати нічого доброго. Віддані своїм обіцянкам, вони вже поглинули пригорщі цукерок і тепер училися грати в покер у Музичному салоні, чекаючи на Фен, яка мала повести їх на Чорну ходу опівночі.

На честь Геловмесу салон освітлювався лише свічками й ліхтарями Джека. Френк, вампір-карлик, співав образливу пісеньку про своїх грізних ворогів, яким він відрубає голови та вип’є їхню кров. Гості плескали в такт, заворожені думкою про те, що цей чоловічок узагалі може комусь, грізному чи не дуже, відрубати голову.

Морріґан розклала свої карти віялом на столі.

— Покер!

Готорн роздивився.

— Це не покер.

— Покер, дивись: одна бубнова дама була в парку зі своїм бубновим валетом. Вона зустріла чирвового короля, і вони закохались одне в одного. Вони були одружені шість тижнів (чирвових), мали троє діток (бубнових) і жили довго й щасливо, — вона переможно усміхнулась. — Покер.

Готорн простогнав і ляснув своїми картами по столу.

— Таки покер. Ти знову перемогла. — Він відсунув величезну купу геловмеських цукерок на її частину столу.

— Дякую, дякую вам, друзі, — голосно говорив вампір-карлик. — А тепер, у цей геловмеський вечір, коли ми відчуваємо себе найближчими до тих, хто відійшов, на честь моєї любої покійної матусі я хочу заспівати для вас її улюблену пісню. — Публіка співчутливо загула. Френк звернувся до піаніста: — Вілбуре, будь ласка, «Моя мила — душогубка» в ре мінор.

— Де Фен? — запитав Готорн, мляво тасуючи карти. — Уже майже десята тридцять! Якщо ми якнайшвидше не підемо туди, всі найкращі місця позаймають.

Моя мила — душогубка,

Любить так вона душити.

Як на горлі її руки,

Важко милу зупинити.

Від самого початку осені Готорн тільки й говорив про Чорну ходу, а оскільки