Марта Кейс - Усі їхні секрети, Марта Кейс

— Я потрапила в аварію. Якийсь псих не впорався з керуванням і влетів у мене. Та ще й притис до паркану. Моїй машині дісталось, але я – ціла. — тут вже Дана отримала задоволення, спостерігаючи, як в ньому гасло полум’я неконтрольованої пожежі. Олег розгублено стояв перед жінкою, добираючи слова.

— Ти точно в порядку? — він підійшов ближче та обійняв Дану. В такі моменти їй здавалось, що Олег боїться втратити її. Це було б навіть приємно, якби не важка розмова, до якої подумки готувалась жінка.

— Досить… Нам треба серйозно поговорити. — вона вивільнилась з його обіймів, — Ти мені зраджуєш?

— Що? — Олег побілів. Від цього його очі стали ще темнішими й нагадували глибоководний спокійний океан, що от-от поглине усе живе.

— Ти колись зраджував мені? — Дана слідкувала за найменшими змінами в його обличчі та погляді.

— З чого ти взяла? — здивовано запитав Олег і, видавивши з себе легку посмішку, пожартував. — Ти головою вдарилась під час аварії, чи як?

— До мене на роботу приходила дівчина… Брюнетка, ще зовсім дитина. Вона показала мені свої синці й сказала, що це ти з нею зробив. — Дана зупинилась і чекала від чоловіка якогось пояснення. Але він мовчав довше, ніж вона могла стерпіти.

— І що? — Олег моментально закрився від неї та одягнув маску байдужості.

— Я хочу знати, чи було хоч слово правди у її розповіді! — Дана намагалась не звинувачувати його наперед. Якими б не були їхні стосунки – це не означало, що чоловік здатен на подібне звірство.

— Ми з тобою десять років разом. За цей час я хоч раз заподіяв тобі серйозну шкоду? Не заперечую, інколи ми втрачаємо контроль під час сварок. Але мені важко думати тверезо, коли ти перетворюєшся на Снігову королеву. Я хотів би стати кращим чоловіком, однак, ми можемо жити тільки так. Бо інколи тебе треба приводити до тями. — Олег взяв Дану за руку і поцілував її пальці.

— Я знаю… Але звідки та дівчина дізналась про тебе й про мене? Навіщо наговорила мені такого? — Дана не вгамовувалась, щось в цій історії було не так. А раптом дівчину підіслав негідник, який сьогодні напав на неї? Мабуть, він вирішив зруйнувати життя Дани вщент.

— Як вона виглядала? Брюнетка? — поцікавився Олег, згадуючи щось на ходу.

— Так.

— І очі злегка навіжені?

— Навіть не злегка. — Дану пересмикнуло від спогадів.

— Я її знаю. Приходила до мене з проханням взятись за справу її брата. Сталась бійка і він невдало штовхнув хлопця. Одним словом – погана ситуація, враховуючи, що її брат знаходився під дією цілого коктейлю речовин. Я відмовив їй. Сім’я не могла оплатити мої послуги повністю і вона запропонувала мені, так би мовити, бартер. Звісно, я вигнав її. Схоже, вона вирішила помститись… — Олег витягував з пам’яті деталі тієї історії та зрештою все стало на свої місця.

— Цілий день я не знала що думати. Розумієш? На її шиї були страшні синці від пальців – червоні, а місцями з синюватим відтінком. Як згадаю! — Дана заплющила очі та потерла їх пальцями, аби прогнати моторошну картину.

— Певно вона їх намалювала. Навряд чи синці були справжніми. — Олег притис Дану до себе й занурився обличчям у волосся дружини. Не дивлячись на приємний жест, вона все ще відчувала гіркий присмак їхньої розмови.

З реакції Олега вона зрозуміла одне: може він і не чіпав цю дівчину, але точно не беріг вірність своєму шлюбу. Дана вивчила чоловіка, його реакцію, манеру спілкуватись. Якщо Олег починав говорити про важкий характер дружини, то робив це лиш для того, аби виправдатись у власних очах. Він був чудовим адвокатом і вмів все виставити в зручному для себе світлі. Дану неймовірно дратувала ця риса чоловіка, бо Олег часто змушував її почуватись дурною, істеричною та постійно винуватою. Хоча насправді він лише продовжував традицію, започатковану її батьками.

— Я так не можу. — Дана пішла на кухню й налила собі склянку води.

— Ми ж усе вирішили! Я не маю відношення до тієї дівчини. Що тобі ще треба? — Олег поступово набирав обертів.

— Справа не тільки в ній. — Дана поглянула на чоловіка з викликом. Вона нарешті спромоглась вимовити вголос все, що їй не подобалось.

— Ти про хлопця?

— Його звати Ігор. І так, я про нього. — вона бачила, як міняється вираз обличчя Олега. Чоловік заледве терпів її манеру спілкування. І, якби не аварія та розмова про подружню невірність, він би вже досі добряче струснув Дану, аби її жіночий розум став на місце.

— Ти забагато уваги приділяєш незначним речам і накручуєш сама себе. Хай держава займеться хлопцем, він не твоя проблема. — світ, яким так переймалась Дана, здавався Олегу паралельною реальністю, до якої він не мав ніякого відношення.

— Я поїду до батьків. Нам краще провести якийсь час на відстані. Те, як ми живемо – це не нормально. — вона повторила йому всоте те, про що він і сам знав.

— Заспокойся, будь ласка. Поговорімо про це зранку на свіжу голову. — Олег гарячково боявся втратити її – єдину жінку, яка була достатньо зламана, аби стати його обраницею. Він усвідомлював: інші не зрозуміють, не будуть настільки ж невибагливими та згодом покинуть. Тільки Дана була призначена йому долею, решта жінок могли задовольняти якісь потреби чоловіка, але не більше. Їм судилось бути удвох після всього, що сталось. Ніхто крім нього не прийме прірву, в якій опинилось її серце.