Марта Кейс - Усі їхні секрети, Марта Кейс

— Не хочу говорити про це зранку. Я й зараз добре все розумію: мені варто подумати над останніми подіями. В нас не виходить… Жити нормально не виходить. Як би сильно ми не намагались виправити це. Ми пообіцяли один одному бути разом, доки смерть не розлучить нас. Але нам варто звернутись до спеціаліста! — Дана безліч разів хотіла вирватись на сімейну терапію, однак, Олег завжди був проти.

— Я обіцяю, що подумаю над цим. — він підійшов ближче й майже благально зазирнув в її обличчя, — Тільки не їдь нікуди.

— Сьогодні спатиму на дивані. — відрізала Дана.

Він хотів ще щось сказати або зробити та вчасно схаменувся. Вперше дружина повелась настільки завзято і він не знав причин неочікуваних метаморфоз. Олег не бачив, як вона міцно закрила очі, прощаючись зі світом. Як потім скупа сльоза скотилась по щоці Дани, коли перед нею пролетіло усе життя за долю секунди. Він і уявити не міг, що був ледь не найбільшим розчаруванням дружини. Що саме він змусив Дану повірити: кращого життя вона не матиме. В той час, коли увесь світ розгортав свої обійми та кликав жінку у краще майбутнє, Олег обвив її власною темрявою і застелив очі маревом.

Вона вперше за десять років спала на дивані. Раніше чоловік міг задрімати перед телевізором, коли не хотів слухати, як дружина плаче в подушку після чергової сварки. Дана відчула невчасний прилив енергії, як результат гордості за власну непохитність. Вона пізно заснула, перебираючи в голові усе, що сказала Олегу. Після нападу злочинця Дана почувалась переродженою. Вона боялась свого переслідувача, але завдяки йому нарешті тверезо поглянула на власне життя. А ще вона мучилась здогадками: ким були її справжні батьки? Чи живі вони ще? І чи варто їй шукати людей, які були для неї зовсім чужими?

Дана не запам’ятала, на якій саме думці потрапила у полон глибокого сну. Вночі її турбували уривки жахіть, які малювала розхитана нервова система. Зате зранку, з першими променями сонця все налагодилось. Жінка прокинулась з приємним передчуттям, ніби на порозі її дому вже тупцювали хороші звістки. Нічим не підкріплене почуття підіймало настрій та змушувало підвестись з дивану.

Щойно вона увійшла до кухні, Олег відразу ж з надією поглянув на дружину. Він порався над сніданком для них. В його розумінні все було просто: зараз він приготує щось смачненьке, вони поснідають удвох і Дана викине з голови нерозумні думки. Однак жінка притулилась до стіни з кам’яним виразом обличчя і лише спостерігала за ним.

— Я зробив тости. Такі як ти любиш: з яйцем пашот та лососем. — Олег встиг вкласти своє світле волосся після ранкового душу. Дана завжди кепкувала з того, скільки засобів він використовував для створення ідеального образу.

— Дякую, я не голодна. — насправді – це він любив тости. А вона з радістю обрала б сирники чи млинці. Дана з відрадою згадала, що десь далеко в морозильному відділенні валялась розпочата пачка напівфабрикатів. Олег забороняв їй харчуватись аби чим, майже все, що вона їла при ньому, проходило контроль якості.

— Не можна починати день на пустий шлунок. Це шкідливо.

— Шкідливо – отримувати непрохані поради й нервувати через це. Я в душ. — Дана швидко пішла до ванної та зачинилась там, відчуваючи, що могла бовкнути лишнього і накликати на себе гнів чоловіка.

Вона чула, як тарілка зі сніданком полетіла у смітник. Дзенькіт розбитого фарфору болісно відізвався у натурі естета, що жив всередині жінки. Олег, наче навмисно, взяв для сніданку її улюблений набір посуду. Коли тарілка розбилась, то ніби поставила величезну крапку у сумнівах жінки. Вона мала подивитись в обличчя власним страхам та розібратись зі всіма нерозв’язаними проблемами. Від цього залежало її життя.

Ніби злодій, Дана прислухалась до звуків у квартирі після того, як прийняла душ і відчула прилив бадьорості. Та в їхньому розкішному помешканні усе затихло. Вона вийшла з ванної та зрозуміла, що Олег поїхав на роботу. Нарешті Дана заспокоїлась і дозволила собі провести приємний ранок, нікуди не поспішаючи та насолоджуючись самотністю.

Заморожені сирники із супермаркету бадьоро шипіли на розігрітій сковороді. Дана знудилась стояти над ними без діла і вирішила дістати з гардероба свою дорожню сумку. А заодно: нашвидкуруч спакувати необхідні речі. Жінка знайшла сумку на одній із нижніх полиць, яку захаращували старі й непотрібні речі.

Вона поглянула на безлад, що творився і відчула гостру потребу прибрати усе це. Хай вона не могла навести лад у своєму житті, але точно могла впоратись з розгардіяшем на полиці. Дана викинула усе на підлогу і тільки зараз зрозуміла, що ніша у шафі була набагато глибшою, аніж здавалась. Перед нею валялась гора непотребу, який давно треба було розібрати. Серед купи речей Дана помітила ще одну сумку. Вона належала її чоловіку. Жінка розізлилась, коли підняла її та зрозуміла, що він досі не розібрав речі з останньої поїздки до батьків.

Дані нічого не вартувало подбати про це, проте, Олег сам визвався впоратись із сумкою. І тепер вона злилась на нього за лінь і забудькуватість, хоча ніколи не помічала за чоловіком якоїсь неохайності. Він завжди був ідеальним. В усьому. Дана розстебнула блискавку на сумці та зазирнула всередину. Там лежав несвіжий зім’ятий одяг. Вона діставала речі до тих пір, доки не наткнулась на білий чохол для взуття. Через це сумка здавалась їй важчою, ніж мала бути – внизу лежала пара черевиків.

Жінка зітхнула, усвідомивши, що на неї чекало більше роботи, аніж вона планувала. Одним необережним рухом Дана дістала черевики з мішечка. У ту ж мить на килим в гардеробній посипались грудки застарілого бруду. До підошви черевиків прилипли земля та болото, як це буває після прогулянки на природі під час дощу. Мозок Дани силувався об’єднати знахідку з одним зі спогадів. Але вона несамовито пручалась цьому, боялась навіть уявити, що б це могло означати.