Аріна Громова - Чому ти нас зрадив?, Аріна Громова

=32=

Повернувшись додому, я насамперед зазирнула до Молотова. Натиснула на кнопку дзвінка кілька разів, але нічого не відбулося. Він не поспішав відчиняти. Застигла перед дверима і прислухалася.

Тиша. Жодних звуків не вловити.

Зате почувся шум замка, що відкривається, з іншого боку. Виглянула сусідка.

- Привіт, Ір, ти як?

- Нормально, - кивнула я і, обмінявшись із нею ще кількома фразами, вирішила запитати щодо Молотова. - Ти не бачила Клима?

- Удень поїхав, - відповіла вона. - Ми в під'їзді зіткнулися.

- Разом із племінницею?

- Що? - насупилася жінка. - Яка ще племінниця?

- Дівчина в нього гостює. Він мені сьогодні розповідав.

- Справді? - в її очах промайнуло здивування. - Уперше чую. Він, звісно, водить до себе різних дамочок, але на родичок вони не схожі. А сьогодні взагалі один був. До речі, сказав, що кілька днів не з'явиться, попросив забирати пошту, поки його не буде.

- Зрозуміло, - розсіяно пробурмотіла я і попрощалася з нею.

Тепер згадала, що й машини Молотова у дворі не бачила. Його паркувальне місце пустувало. Значить, справді поїхав.

Дивно. Що відбувається?

Утім, турбот у мене вистачало, тому розмова з Климом почекає. Ми ще зустрінемося, ось тоді й з'ясую в нього всі подробиці.

Вечір минув спокійно. Я вклала дітей спати і зайнялася роботою. На душі було не по собі, але я не могла зрозуміти причину такого настрою.

Адже все добре. З Молотовим я ще поспілкуюся. Проблема з Наталею теж вирішується. Турбуватися нема про що.

І тут продзвенів дзвінок. Невідомий номер висвітився на екрані, змусивши мене напружитися.

Пізно. Хто може дзвонити в таку годину?

- Так, - тихо відповіла я, натиснувши на "відповідь".

- Добрий вечір, Ірочко, - пролунав у динаміку смутно знайомий чоловічий голос. - Ми давно не спілкувалися. Сподіваюся, впізнала?

- Ні, вибачте...

- Леонід, - пролунав сміх. - Для тебе завжди просто - Леон.

Друг мого колишнього чоловіка. Колись він пропонував мені допомогу і захист. Але ми вже кілька років не спілкувалися. І такий стан речей мене цілком влаштовував. Не хотілося жодних зв'язків із минулим.

- Здрастуй, Леон, - тихо промовила я.

- Як твої справи, Ірочка? Не відволікаю?

Від його показної ввічливості тривога всередині лише ще сильніше запульсувала. Стільки люб'язності. З чого б раптом?

Сумніваюся, ніби він зателефонував, щоб просто з'ясувати, як у мене справи.

- Пропоную одразу перейти до справи, - сказала я прямо. - Напевно, щось трапилося. Інакше б ти не дзвонив.

- Як забажаєш, Іро, - погодився Леон. - І так, ти маєш рацію. Дещо дійсно відбувається, тому я не міг мовчати. Нам потрібно терміново поговорити.

- Добре. Давай обговоримо.

- Це не телефонна розмова.

Нас нічого, крім мого колишнього чоловіка, не пов'язувало. Можна було б припустити, що в Арсанова з'явилися якісь плани, про які вирішив повідомити Леон. Але Давид не давав про себе знати кілька років, тому цей варіант я відразу відкинула.

- Я тут якраз повз твій район проїжджаю, - продовжив Леонід. - Можу заїхати, якщо ти не заперечуєш.

- Гаразд, - заявила я, хоча найменше на світі хотіла б зараз зіткнутися з Леоном, але вибору не було.

Він би і через дрібниці оголошуватися не став. Навіщо? Має бути якась серйозна причина. Хоча якщо це ніяк не пов'язано з Давидом, то я не мала ні найменшого поняття про те, для чого б Леону зі мною спілкуватися.

Незабаром пролунав дзвінок у двері, і я пішла відчиняти. Складалося враження, немов Леон і зовсім перебував під моїм під'їздом. Піднявся нагору, щойно ми закінчили розмову.

Тривога всередині посилювалася з кожною минулою хвилиною.

- Твій сусід удома? - раптом поцікавився Леон, кивнувши на ту стінку, за якою розташовувалася квартира Молотова. - Як там його... Клим, якщо не помиляюся?

- Не помиляєшся.

Те, що Леонід почне розпитувати про Молотова, я точно не могла б припустити. Але наступні його фрази взагалі справили на мене ефект крижаного душу.

- Це добре, - кивнув Леон. - Молотов працює на Давида, і я б не хотів, щоб той виявився в курсі нашої розмови.

- Що, вибач? - пробурмотіла, сподіваючись, що не дочула.

- Вони давно... хм, співпрацюють.

- Ні, дурість якась, - похитала головою. - З чого б раптом? Я б знала. Клим ніколи не згадував, що працював на Арсанова.

- Климе, - Леонід усміхнувся. - Ви тісно спілкуєтеся. Так?

- Так, але...

- А ти ніколи не замислювалася чому? - Леонід пройшов через коридор і розташувався на дивані, не чекаючи мого запрошення.

А я як у тумані пішла за ним. Насилу усвідомлювала те, що відбувається. Не могла повірити в його слова.

- Сідай, Ірочко, - він поплескав по дивану. - Розмова на нас чекає довга і не найприємніша. Але я не можу дозволити, щоб Арсанов знову зламав твоє життя. Давид зовсім береги втратив. Він не зупиниться.

Знесилено опустилася на крісло. Обняла себе руками, намагаючись заспокоїти нервове тремтіння в тілі.

- Про що ти? - прошелестіла.

- Молотов наглядав за тобою всі ці роки, Іро. Таке розпорядження отримав від Давида.

- Навіщо? Не розумію. Це маячня якась.

- Він із тобою спілкується. Як друг. Рік за роком. Чому? Тому що йому потрібно перебувати поруч, доповідати про все Давиду.

- Ти не правий, - відкашлялася. - Був період на початку нашого спілкування. Клим пропонував почати стосунки. Навряд чи Давид стан влаштовувати щось подібне, інакше б він не...

Тут я запнулася. Не хотіла розповідати про погрози. Про те, як до мене заявився начальник охорони мого колишнього чоловіка, як "настійно" радив ніколи не заводити нових стосунків. Інакше Давид зруйнує моє життя. Відбере дітей.

- Що? - насупився Леон. - Що зробив Арсанов?

- Нічого хорошого, - насупилася.

- Розумію, тобі не хочеться розмовляти на цю тему зараз. Після всього. Але якби я дізнався більше, це могло б серйозно полегшити...

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍