Інна Земець - Збій системи, Інна Земець

         Монік від нової сукні була в захваті, а я радо їй пояснила символіку кольорів та візерунків. Тим часом Гліб вже вбрався до світського рауту і настала моя черга. Більше години витратила, та результатом була сама задоволена. Гарний настрій зіпсувався в ту мить, коли зрозуміла – ніяких спритних жіночок поблизу не буде. Нащо вигадувати було? Не той тип вечірки – самі лиш пари, шляхетний бал та й годі. І від кого я тут його боронитиму? Єдині хто холостякували – обслуга, що гостей частувала напоями.  Живемо як сусіди, піклується мов рідний, мовчазний наче з колегою. На біса йому той «плюс один» здався? Натяк отримала після вечері, на якій хіба що лакеїв у лівреях не вистачало. Після неї ми з бокалами в руках неспішно пройшлись парком, який чисто по-приколу сама про себе присадібною ділянкою нарекла, і повернулись до зали  повної гостей. Франц і Монік були неподалік від нас, неспішно обмінюючись репліками з іншою парою, а Гліб раптом взяв і поцілував мене, да так, що захотілось на стіну спертись. Коли розплющила очі, втопла в карамелі, приправленій широкими чорними зінницями. Він повільно облизав губи і лиш потім відвів погляд – до нас йшла сімейна пара вільних нравів. Почалася легка і невимушена розмова, участі в якій я майже не брала, бо всередині моєї порожньої голови бігала одна саменька мавпочка і била в літаври.

        - Український бізнес такий небезпечний, - засміявся Франц, вкзуючи келихом на збиту руку Гліба. – Чи це щось особисте? Як у вас кажуть: «Добро з кулаками»?

      - Гарна приказка, мені до вподоби, - відповів Гліб, усміхаючись і тієї ж миті осміх з лиця стер і повільно та акцентовано промовив. – Та мені ближча інша: «Чужого не бери – свого не віддавай».

Чогось кольнуло в серці і мавпеня в голові притихло. Решту вечора і не запам’ятала, втома, дивна навалилась – ходила тримаючись за лікоть Гліба, лиш іноді кілька слів в світські бесіди додаючи. Монік вихвалялась новою сукнею, що ми подарували, а я тішилась, що з розміром не промахнулась – сіла як пошита. Як і моя на мене. Гліб до кінця вечора не відпускав, то за руку тримаючи, то до шкіри у вирізі на спині торкаючись. Коли гості почали відбувати, полишили залу і пішли нагору. Сюрприз - мене переселили у одну кімнату з Глібом. Вдень речі у окремій спальні були, зараз поруч з його. Коли це я таке пропустила?

        - Замок, що пів долини розмістити можна, а впер в одну кімнату.       

       - Ну, певно, він щойно правильні висновки зробив. Зрештою, на те і натякав. Чи хотіла, щоб вночі на гостину зазирнув?

Не удостоїла відповіддю, всілася на ліжко і туфлі скинула.

       - Не переймайся, - Гліб розстібав сорочку, а я в інший бік очі відвела. - Ліжко широке. Чи фамільну цінність у Франца попросити?

        - Яку?

        - Меча пра-прадідового. Покладеш між нами і спи спокійно.

Мапочка в моїй голові задумливо почухала потилицю, а я дістала з полиці просту футболку. Я вже звикла в ній спати, руку не ховала, та ніхто і не розглядав. Але тепер дивлюсь на інтер'єр кімнати і думаю - точно мертві пращури Франца повстануть і придушать мене за плюндрування замку своєю одежиною. Гліб покидав свої речі на крісло і в футболці та самому спідньому влаштувався в ліжку. Собі покривало взяв, мені лишив ковдру. Я у ванній крутилась-крутилась, а потім мені набридло чекати, доки він світло вимкне і тягнучи додолу поділ куцої одежини стрімко вийшла і під ковдру залізла. Гліб на мене і не подивився, далі собі щось в телефоні писав, на іншу руку закинуту за голову потилицей спираючись.

       - Завтра з нами, чи з Монік?

       - Без мене їдьте – ви добре самі впораєтесь, а мені ваша поїздка на виробництво не цікава.

        - Добре, - промовив він і вимкнув світло.

З темряви на мене дивились портрети у важких золотих рамах, на іншому кінці королівського ліжка тихо дихав Гліб. Не спали обоє, та і не розмовляли. Я ще трохи покуйовдилась і за телефон ухопилась – читатиму поки не зморить.

            - Спекотно, чорт забирай, - тихо пробурмотів він і скинув покривало, слідом на підлогу футболку пожбурив.

            - Нормально, спи собі.

            - А ти чого не спиш?

            - Цікава книга – весь вечір чекала, коли почитати зможу.

Він повернувся до мене спиною, своїми сідницями в чорних боксерах виблискуючи, а я відповіла йому симетричною позою і сама не зрозуміла, коли тою книжкою цікавою себе заколисала.

 

Сподобався роздiл? Чесна оцінка допоможе авторові у написанні книги. Анонімно