Інна Земець - Збій системи, Інна Земець

    - Не в курсі? Ми ж на їх запрошення і летимо.

    - Запросити до себе в спальню, - тихо на вухо прошепотіла я.

Гліб геть не культурно в свій напій булькнув, вдавився і на мене витріщився.

    - Тобто?

    - На твоїй вечірці я таке запрошення від нього отримала.

Його ніздрі вмить напнулись, щелепи стислись.

    - Цей візит велика помилка, ми маємо повернутись.

  - Не гарячкуй, це було чемне запитання – нічого неприйнятного. Тобто, це повний капець як особисто для мене неприйнятно, але лиш тому, що я такого не розумію. Може іншим і до вподоби, то справа приватна. Все було коректно і делікатно.

      - Він і тебе і Ігоря запросив?

      - Ще не вистачало деталей дізнаватися!  Сам у нього питай – я персонально запрошення отримала, та впевнена, якби мій супутник поруч був – і його б покликали. Але визнай, попри абурдність ситуації – певним чином вчинив благородно, без жінки наліво не зібрався.

   - А чому ти мені не сказала? -  він говорив зі мною таки тоном, наче підкрадався до звіра, намагаючись заспокоїти і приручити.

     - Не було потреби.

     - Нам краще повернутись.

     - О, ні! І не збираюсь. Його звичок не розмумію і та засуджувати не стану.

Він мовчав так довго, що я вже почала непокоїтись. 

      - Моцний дід, - нарешті, моїми ж словами відреагував Гліб. – Не турбуйся, більше запрошень не буде.

     - А я і не турбуюсь, бо вже мою відповідь знає, - знизала плечима і відкрила книгу, щоб не нудьгувати під час перельоту. - З таким і сама впораюсь.

       - Без сумнівів, але дозволь і мені іноді бути корисним.

       - Ще більше ніж зараз?

Відповіді я не дочекалась. Заселились ми у готель в один номер, але з двома окремими спальнями, а на ранок на нас вже чекала машина і ми вирушили до ронської долини. Краєвидами сповна насолодлась, а коли дістались точки призначення – трохи випала в осад. Не Версаль - скоріше Шамбор. Менший, хіба що.

        - Гарна дача, - все ще перебуваючи в шоці пробурмотіла  я. - І город є, і хазяйство.

Сам колись про свій виноградник та конюшні розповідав. Гліб розсміявся і взяв за руку, ведучи за собою до господарів, що вийшли нас зустріти. Ще сильніше здивувалась, коли Франц привітався французькою і на англійську перейшов – схоже, вони давно нею теревенять. Наші речі потягли нагору, а ми рушили будинком. Монік пішла вказівки обслузі роздавати, а господар заглибився у сторінки історії власного родоводу, забуваючи на нас увагу звертати – наче на ходу сам собі лекцію читав.

       - То перекладати мені цей раз не доведеться? - зло прошепотіла Глібу я.

       - А я про це і слова тобі не сказав. Так, ми вже без посередників найшли спільну мову.

       - То я тут навіщо? Вже і так вполював його і міцно на гачка насадив – не зірветься. Приманка у моїй особі тобі вже не потрібна.

Образила. Губи в тонку лінію стулив, ніздрі роздув, різонув поглядом так, аж соромно стало.

        - А ти ніколи нею і не була. Не маю звички жінками собі дорогу не стелити.

Голосно сказав, Франц аж згадав, що ми поруч. Обидва як по команді ввічливі посмішки начепили і мов чемні екскурсанти за гідом далі пішли. Поступово Ксав’є повернувся до монологу і я обережно потягнула Гліба за рукав піджака.

       - Вибач, я не хотіла тебе образити.

Не відповів, не кивнув, наче і не почув.

        - Гліб, вибач мене, будь ласка. Самій тепер від своїх слів огидно. Я ще не зовсім прийшла до тями від останніх подій, тому замість вдячності - зриваю на тобі злість.

Нахмарений, брові в одну лінію, та рота розтулив і кілька слів процідив.

       - Забудь, проїхали. Злість не найгірша емоція.

       - То навіщо мене з собою взяв?

       - Чисто з практичних міркувань, саме як ти від мене і чекала.

       - Яких?

      - Якби сам був – мені б гостинно  запропонували компанію, а відмовлятись і щось пояснювати - не хочу.

       - Ой, можна подумати без мене тобі б довелося від спритних жіночок відбиватись!

Він промовчав.

        - А чого відверто не сказав?

       - Ти не питала – сама собі версію вигадала, а якби просто запросив – ти б не погодилась.           

Правий, як завжди вірно. Він потроху заспокоївся, мабуть монотонний голос господаря гнів заколисав. Взяв мою руку і собі під лікоть вклав.

        - Аня, давай просто проведемо цей час спокійно та приємно. Ти маєш рацію, події останніх тижнів нас обох вибили з колії, тому розслабся, відпочивай і ні про що не думай. Це коротка відпустка для тебе, а для мене – неформальна робоча поїздка в приємній компанії.