Інна Земець - Збій системи, Інна Земець

Глава 14

 

       Ранок знову був як похмільний, тільки цей раз прохолодною водою дріботіння не зняти. Я довго лежала в ліжку і вийти за межі кімнати не наважувалась. Хвиля кровожерливої ненавситі до істоти досі накривала, підіймаючись разом з хвилею нудоти. Я дуже шкодую, що Глібу довелось стикнутись з ще одним проявом неконтрольованості життя. Мого життя. Але ні на мить я не допускала думки, що не зможу пробачити цього вчинку. За що пробачати? Не маю жодних докорів сумління чи недоречного співчуття до гниди, хіба що вдячність до Гліба. А окрім неї, ще цілу купу сплутаних в жмут емоцій, що роблять мене перед ним занадто чутливою і беззахсною. До полудня в кімнаті просиділа, сама не виходила і він не телефонував. І в тому не було потреби – він знову вдома лишився. З кабінету доносився його голос і я попрямувала туди.  Він почув мої кроки здаля, мабуть, бо коли зазирнула всередину – одразу на погляд його насторожений наштовхнулась.

      - Доброго ранку. Як себе маєш? - запитав Гліб.

      - Доброго ранку. Все добре. Ти знову не в офісі?

      - Так.

І все. Одне слово. Він уважно стежив за кожним моїм кроком, спостергаючи, як як підходжу ближче і сідаю на стілець.

       - Гліб, мені… Нам треба поговорити.

       - Згоден. І негайно. Мені конче потрібна твоя допомога.

       - Яка?

       - Треба подарунки одній парі вибрати. Ти сьогодні вільна?

        - Вільна… А що за подарунки? – вміє збити з пантелику.

       - От з цим до тебе і пристану. На вихідних мене запрошено до Ксав’є – візит ввічливості у відповідь. Взагалі то, запрошення на двох, тож подумай про це.

Знову той хтивий Франц! Та коли ж це скінчиться?! Від злоби, аж забула чого прийшла.

     - Та що це те таке?! На мені світ клином зійшовся, чи шо? Секретарку бери, все перекладацьке бюро вези. Чого я знову?

Вискочила, дверима грюкнула, та ще не дійшла до сходів, а вже охолола. Невдячна кретинка… Повернулась, сунула голову в двері і рявкнула:

      - За пів години виходимо.

      - Куди? – сторопіло глянув він.

       - За дарами коню заморському!

Погано, що до від’їзду так мало часу, ідеально було б подарунок замовити, щоб індивідуально виготовили, та на щастя зараз етнічного ексклюзиву вдосталь – на будь який смак та гаманець. Будуть їм на презент вишиванки. Для Монік смарагдову сукню до підлоги з жовтими бісерними візерунками обрала, для Франца витончену сорочку біле на білому відшукала. Вони стільки коштували, що нічого на додачу вже не добирали – вистачить, це не підношення для султана, а чисто ввічливий жест.

      - Тобі нічого не потрібно? – озвався Гліб.

      - Тільки якщо в магазин зброї. Її вже вільно продають?

      - Вона тобі не потрібна.

      - Потрібна. Знайди мені мушкета – пристрелю Ксав’є, інакше довіку від нього не здихаюсь.

      - То ми разом їдемо?

     - А шо ж? Хто починав, той і кінчить! – гиркнула я і стишила голос. - Я вмію бути вдячною, ця послуга тобі навзаєм – найменше що можу зробити.

І пішла на вихід торгівельного центру.

       - Аня, зачекай, - Гліб наздогнав мене в два кроки. – Тоді нам сюди.

Він тягнув мене до бутіка, де на вітрині стовбичили манекени у вечірньому вбранні.

        - Не хочу. Вдягну стару сукню. Наслідуватиму світовий тренд розумного споживання.

Від’їзд планувався на четвер ввечорі. Потягом до Польщі, звідти літаком до Франції. Я накидала речі у валізу, коли почула як до мене в двері хтось шкребеться. На порозі стояла Любов Петрівна.

         - Аня, вам тут привезли дещо.

         - Ой, дякую, Любов Петрівна! Вибачте, не почула – сама б отримала.

Звісно, не почула, музика горланила на всю кімнату. Забрала пакунки, хоча з написів вже знала, що всередині. Гліб зі мною зараз ні про що не сперечався, мовчки слухав і все одно робив по своєму. Сукня, прикраса, взуття і два подарункові сертифікати: в магазин білизни та СПА. З останнього взагалі аж поплющило. Фараон накаже в молоці ослиці скупати? Подаватимуть лежачі чи самій зайти? Боже, вже сама від себе втомилась! Знесилено плюхнулась на ліжко. Це ж все дурість та й годі. Сама не знаю, чого так лютую. Нема з чого на Гліба сердитись, за тими клопотами погані спогади від нещодавньої зустрічі геть згасли. Може так і планував. Ні, не може, а точно. Він же завжди щось планує, все наперед прорахувати намагається. Якщо хотів перемкнути мене на іншу тему – впорався бездоганно. А все що купив - гарне, по розміру. І сукня з довгим рукавом, як я люблю. А от під такий виріз на спині нова білизна таки потрібна. Заплатила сама – і без сертифікатів гроші маю, а їх лишила разом в з прикрасою на столі в кабінеті, хай тепер вигадує кому передарувати. Їхали як і в першу подорож – в окремих купе, тільки цей раз одразу в аеропорт – без ночівлі. Ясна річ, бізнес-клас, не кукурузнком же йому летіти. Я від напоїв відмовилиась, а Гліб віски замовив. Розмовляли небагато, та мала йому дещо сказати.

    - Слухай, ти ж не в курсі, тому попереджу. Ксав’є і Монік можуть нас запросити.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍