Інна Земець - Збій системи, Інна Земець

Глава 15

       

     Прокинулась спершись лобом об щось тепле. Муркнула, потерлась носом - ммммм, біленький "Фаренгейт" ... Тут мене інфаркт і ухопив. Лежу, обіймаю Гліба зі спини, руку йому на живіт над самою резинкою білизни прилаштувала і мацаю пальцями тверді м’язи пресу. Його долоня поверх моєї і пальці сплетені – капкан та й годі! Обережно потягнула до себе, щоб не розбудити.

      - Ммммм, ще рано, - промуркотів він і ще сильніше пальці стиснув.

Куди там... Пізно! Він на себе - я на себе. Так рвонула, що на спину його вклала.

      - Доброго ранку, - пробурмотів Гліб.

      - І тобі того ж.

Покліпав, пальцями повіки потер, солодко позіхнув і до мене повернувся. Руку відпустив, під свою голову лікоть поклав, сонним очима на мене подивився і прикрив повіки. Серце билося голосніше і швидше старого годинника з маятником на стіні за моєю спиною. Трохи поблукала по Глібу очима – без костюма його раз бачила, та не роздивлялась, а було на що гянути. Не кремезний, та в біса гарний! Судини, мускули. Геть здуріла! Пів ранку ті кубики навпомацки рахувала, то що, не нарахувалась досі? Дійшла до пресу і бігом назад очі повернула і на його погляд з усмішкою влипла. Так затріщало у вухах, наче десь в голові коротке замикання сталося. Не поворухнувся ні на міліметр. Не знаю скільки б так пролежали, а зірвалась з місця і накивала п’ятами у ванній зачиняючись. Щоки червоні, очі дикі. Матінко Божа! Хіба що не облизувалась, витрищаючись. Думала у ванній і до вечора просиджу, а почула як вийшов з кімнати. Повернувся за годину спітнілий – з пробіжки чи спортзалу, схоже. Він у душ, я останні штрихи на себе наносила – у нас обох на сьогодні плани великі, хоча у кожного свої. Він зібрався швидко, якраз синхронно зі мною завершив і ми разом рушили вниз сходами. Легкий сніданок і готові. Провів мене до автівки, де мене вже Монік чекала і перед тим як відпустити, за талію обійняв і поцілував, пускаючи калейдоскопи в мої очі.  

    - Вже всі все второпали, досить влаштовувати демонстрації і територію свою помічати, - задихаючись промовила я.

          - А територія моя?

          - Для них – так.

      - Хіба ще можу шокувати тебе такими скромними цілунками? – у нос цьомув на останок і сів в чорний «Майбах» до Франца.

Спочатку відвідали Авіньон, мадам Ксав’є провела експрес-екскурсію містом і перед тим, як відбути до наступної зупинки за маршрутом, я попросила підказати, де можна домашній одяг собі купити. Підказала. Я такий одяг і сама собі в дзеркалі не покажу. Моя сміливе бікіні більше приховує, ніж те що бачу. Цінники теж волосся дибки підняли. Відвела в таке місце, що за куций шовковий клаптик віддати треба більше, ніж за дві вечірні сукні, що сама собі вдома купувала. Лиш кілька нормальних піжам знайшла, та як вже і платити більше двохсот п’ятидесяти євро за одну річ, то хоча б за красиве. Махнула на все рукою і придбала собі комплект синього кольору з дурнуватою назвою «Бебі-дол» – і кімоно і нічну сорочку взяла. Обидві речі трохи вище коліна закінчуються, та все ж не з одного мережива. І не як та чорна довга до підлоги, що роздивлялася. Верх у неї був ніби нормальний, а нижче пупа такі розрізи, що на шовкових графських простирадалах підсковзнусь і вилечу з неї, сама не помітивши.

       - Скромно і витончено, - з  усмішкою  промовила Монік, роздивляючись мій набір. - На мій смак трохи стримано, але прекрасно.

        - Так, я жінка консервативних поглядів, - відповіла я. – Дякую вам за допомогу. Можемо їхати далі?

Наша наступна зупинка – конюшні родини Ксав’є. Ми з нею ще в першу зустріч з’ясували, що обидві в дитинстві кінною виїздкою займались. Мій досвід обмежувався кількома місяцями, поки я не зрозуміла, що мені шкода цих граційних істот собою випробовувати, а вона свій – від перших днів і досі покращувала. Боялася, що грації покажу, як дядько з кендюхом, що на віслюка лізе, а вийшло непогано. Я навіть почала отримувати задоволення від неспішної прогулянки верхи, аж поки повертаючись назад не побачила знайомий «Майбах», а поруч Франца і Гліба. Чомусь раптом згадалось, як раніше мене після занять батьки так чекали. І не хотіла, а засмутилась. Господар споглядав, як його дружина зіскочить на землю мов граційна гірська кізочка, а я заганяючи назад непрохані сльози думала, як так злізти, щоб всіх не розвеселити. Гліб прийшов на допомогу, ніби читаючи мої думки. Я перекинула ногу і він мене на руки підхопив. Ковзнула вздовж його тіла і на ноги стала.

        - Щось не так? – не відпускає, близько до себе тримає.

        - Дрібниці, боялась що носом в пилюку зариюсь, як злазитиму.

Не повірив, та підіграв.

         - Я не дам тобі впасти.

Повернусь – до кардіолога запишусь, щось не так зі мною, то коле, то торохкотить те серце дурненьке. Розсілись по автівках. Хлопчики в одну - дівчата в свій карбіолет. Помандрували далі – на нас чекали виноградники та дегустація. Прогулялись трохи між лоз, що довгими рядами тягнулись аж до обрію,  і перейшли до смачної частини відвідин. На дегустації не осоромилась, хоча моє золоте життя скінчилось до того, як вино навчилась добре слухати. От цікава доля, срібної ложки ніколи в роті не тримала, спочатку одразу платинову, а потім тримай алюміній покручений. Франца знову понесло в довгий виноробний екскурс, як для невігласів зачуханих, та від колишнього доброго знайомого сомельє чимало знала і добре основи запам’ятала. Виступ був ефектний – самій сподобалось. І колір оцінила, і хвилю бокалом пустила, і довго вивчала смак і аромат, збагаючуючи киснем – все за абеткою поціновувача, навіть плюнути у відерце не забула. Термінологію всю теж добре вивчила і трохи вже сама розбиралась. Екзамен здала на відмінно, чим ще більше винороба причарувала. Отакої, тобі! Не варвари ж з смердючих боліт до тебе приїхали! Поки господар відолікся на телефонну розмову, Гліб до мене тихо нахилився і підштовхуючи по столу штопор тихо прошепотів на вухо:

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍