Тома Глубокова - Будь моїм, Тома Глубокова

17

Лілі

Перший тиждень життя з Кирилом пройшов так, немов я і не жила з ним. Він не говорив зі мною довше хвилини, просто щовечора питав, як мої справи, а після йшов спати вниз. Так було постійно, він дуже мало посміхався і мало говорив зі мною. Здавалося, що питав він про моє самопочуття тільки, аби мені було приємно... Не знаю, як інакше це пояснити.

Перші кілька днів я не вилазила з ліжка, до тих пір, поки лікар не дозволила мені розминатися і хоч трохи ходити. На диво, я лише трохи кульгала, як пояснила мені приємна жінка, на правій нозі було пошкоджено м'яз і щось ще. Але через своєчасну допомогу, все зросталося добре. Через тиждень я вже самостійно пересувалася по квартирі і навіть могла готувати їжу, переконавши чоловіка, що так буде краще і я швидше відновлюсь. Це я говорила Киру по телефону, бо він дуже рідко приїжджав додому раніше одинадцятої.

Таблетки хилили в сон неймовірно. Я постійно хотіла дочекатися його, змушувала себе не спати, але дуже рідко бачила його вечорами. А не пити пігулки не могла, тому що приймала їх за розкладом, дотримувалася рекомендацій лікаря.

За те вранці я прокидалася рано і до сьомої години могла спокійно розглядати сплячого чоловіка внизу, попиваючи чай з м'ятою. Каву і какао мені було не можна ще як мінімум два тижні, та й в каві мені подобався тільки запах, а гіркий кондитерський какао, як і солодкий «Несквік», я не любила. Хоча, шоколадки любила.

Зізнатися чесно, мені так подобалися ці сорок хвилин... Чоловік спав не спокійно і до ранку кумедно завжди виставляв ногу або руку з-під ковдри. Іноді оголювалися і широкі груди. Синці зійшли швидко, на відміну від ранок на скронях і губах. Він був неперевершений, особливо в сонячні ранкові хвилинки, коли промінчики сонця гріли його шкіру крізь великі вікна. Створювалися тіні, ефектно підкреслювалися м'язи, темні короткі волоски, що розрослися по грудях, потім перетворювалися в негусту доріжку на животі і йшли вниз.

Напевно, я не згадаю, коли ще така щаслива була. Ранкові хвилинки наодинці з ним, з його запахом практично затягували мене у вир неприємних відчуттів від того, що він, на жаль, не відчуває теж саме. Мені б хотілося, щоб він дивився на мене без жалю, веселощів. Щоб його очі спалахували небезпечним полум'ям. В ідеальному розвитку подій, хотіла ніколи його не відпускати. Проте...

Стати тією, з якою він мстить колишній - чи хто вона, Єсенія, йому? - або просто вплутуватися в небезпечну гру я не хотіла.

А ще мене ні краплі не дивувало, що мої рідні мене не шукають. Напевно, будуть шукати, коли їм щось буде потрібно. Не інакше.

І добре. Не хочу нічого знати.

Сьогодні ранок не відрізняється ні від одного, які були до цього за всі два тижні. Прокинулася, потягнулася назустріч сонечку і, почистивши зубки, спустилася вниз.

Поки робила чай, Кирило вийняв ногу з-під ковдри і ліг на спину, поклавши долоню на груди.

Спокійне обличчя у нього було завжди уві сні. Навіть безтурботне, немов він сам ангел. Напевно, для мене він ангел-охоронець. Мій, особистий. І я це нікому не розповім.

На секунду перевела погляд на вбудовану піч. Ще десять хвилин до його будильника. Потім він швидко дізнається, як я себе почуваю, повторить, що я можу замовити собі, що завгодно. Єгор через пару годин приїжджав і чесно питав, чого б я хотіла, але... Я зазвичай нічого не хотіла... Головне, що Кир дозволяє бути поруч. Він ось-ось прокинеться, потягнеться, прийме душ, одягнеться нагорі в гардеробі і поїде кудись. Він не звітував мені, звичайно. Але їхав він навіть по суботах і неділях. Напевно, просто не цікаво зі мною перебувати... Та й що з мене взяти, я всього лише поранена пташка, яку він полікує і відпустить на свободу.

А я вже не уявляю життя без нього.

Дуже приємно жити в його квартирі. Тут все пахне Кирилом, здається, що і я сама вже наскрізь пропахла ним… Тут багато його фотографій, з різними людьми - і знайомими мені, і ні. Звичайно, працюючи тут, я все це бачила, але зараз все відчувалося інакше. Я жила ним, я тремтіла тільки від однієї думки торкнутися його голої шкіри, відчути тепло.

Я пам'ятаю наш поцілунок. Мій перший і єдиний поцілунок. Так неймовірно. Він цілував мене так ніжно і пристрасно одночасно, що підгиналися коліна. І потім ще й зізнався, що хоче мене. Хоча, звичайно, це нормальна реакція здорового чоловіка.

Я здригаюся від мелодії дзвінка телефону. Автоматично опускаю погляд на книгу, хоча відчуваю, як стало жарко від таких палких спогадів. Чоловік прокидається, сідає і пару секунд не розуміє, що відбувається і хто йому завадив спати. Після знаходить телефон і відповідає, поки я милуюся його потужною і сильною спиною.

- Що? - хрипким голосом запитує він, не побачивши ще мене. Я спокійно можу спостерігати за ним. Але книга завжди на готові, щоб точно не спалитися. - І що, що сьогодні субота, Сашко? - невдоволено бурмоче Кир. - Так, ні, взагалі ще не думав... Вже під'їхав? Блін, ти час бачив? - він встав на ноги і потягнувся, розминаючи м'язи від сну. Я навіть залипла, забувши миттєво про те, що потрібно б не спалитися. Але коли він повернувся, я вже «читала» книжку, попиваючи чай. Ще трохи і він би точно помітив.

- Ну-у, я запитаю. Так, знаю, що Сеня підніметься і змусить! Все, скоро, - Кир відключив дзвінок і я зустрілася з його сонним поглядом. Посміхнувся.

- Добрий ранок.

- Добрий, - поганий настрій у чоловіка майже миттєво зник. Він розплився в посмішціі почухав потилицю. - Тут Сашко подзвонив... Вони приїхали погуляти з нами в парку. Ти як, зможеш?

Його "з нами" гріє мою душу так, немов туди прикріпили додатковий датчик. Який спрацьовує на такі нічого не значущі (для нього) словосполучення.

Тому я і не подумала відмовитися, хоч і ця пропозиція, напевно, зовсім не те, про що я мріяла. Ну, хоч трохи більше часу з ним проведу. Та й всі ці дні сиджу в чотирьох стінах...

- Так, звичайно, - я встала з барного стільця і посміхнулася. - Можна.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍