Тома Глубокова - Будь моїм, Тома Глубокова

- Чому ти мені подзвонила? - Кирило втомлено зітхнув. Під очима пролягли синці, не тільки від поранень. Він був виснажений і все через мене.

- Ти втомлений... Я зніму собі щось і не буду тебе турбувати, - обережно піднімаю ковдру і миттєво бачу своє тіло, яке не особливо відчувала. Мабуть, я на знеболюючих. Сильних знеболюючих.

На мені тільки трусики і спортивний топ з одягу. На животі туго намотаний еластичний тканинний пластир, на нозі теж, здається, ще тугіше і більше його. І по всьому тілу теж - десь більше, десь менше, але в цілому, я вся синя. Або в дрібних ранах.

А Кир виглядає не краще - він вже без футболки і я бачу, що на його шкірі розливаються свіжі синці.

- Це не обговорюється, Лілі, - чоловік накрив мене ковдрою і якось нервово ковтнув. - Ти залишишся тут.

- Але тобі самому потрібно відпочивати, - я похитала головою. - У тебе жахливі синці...

- У цьому я сам винен і сам захотів так, - чоловік провів великим пальцем по щоці і трохи посміхнувся. - Постарайся не сперечатися, гаразд?

- Мені і так дуже ніяково від того, що я тебе потурбувала, - ковтнула, відводячи погляд. Знову відчуваю клубок у горлі і хочу плакати. - Але спасибі тобі, Кирило.

- Спасибі, що подзвонила, - Кир кивнув. - Я ж обіцяв тобі, що все буде добре? Так і буде.

Я мовчки дивлюся на нього, трохи дивуючись і нервово намагаючись зрозуміти, коли він обіцяв. Напевно, коли ми їхали в лікарню. Правда, я мало що пам'ятаю. Навіть не зрозуміла, як там опинилися його друзі.

- Ти любиш зелений чай з м'ятою? - чоловік відвів погляд, поставив підніс на ліжко. - Єсенія сказала, що він підійде тобі зараз найкраще.

Як відповісти? Сказати, що мені приємно навіть те, що він сидить зараз тут, що мені дуже подобається відчувати його запах і бачити його поруч?

Дуже боюся бути відштовхнутою. Страшно усвідомлювати, що це єдине, чого я насправді боюся так сильно. Жодного разу не страшно було перебувати поруч з п'яним батьком, намагаючись перетягнути свої рани. А ось стати непотрібною для цього мужчини, який зараз поруч і я відчуваю його запах, настільки він поруч - страшно.

- Так, любиш чи ні? - перепитав він. Мабуть, я довго думала над відповіддю.

- Люблю, дуже, - киваю, вирішивши, що все ж не варто ризикувати і зізнаватися. Хоча навряд чи коли-небудь зважуся на це взагалі. Роблю ковток ароматного напою і прикриваю очі. Так спокійно тут...

- Напевно, ти сильно витратився в клініці... І допомога Єсенії, напевно... - знову повернулася ця невпевненість. І я дійсно хочу з'ясувати, скільки йому заборгувала.

- Давай так, маленька, - Кирило зробив ковток чаю, відвів погляд на панорамні вікна і посміхнувся чогось. - Ти нічого мені не винна. І нікому більше не винна. Батькові своєму теж. Просто живи тут. Ми ж друзі, правда? - в його очах, коли він повернувся, блищало щось, назву чого я не змогла визначити. - А справжні друзі часто пізнаються в біді, - звичайно, якщо мати таких друзів, як у нього - легко так говорити... Але як я розумію, він заслужив таке ставлення. І це чесно.

- Це дуже незручно. Навіщо?

- Як мінімум, тому що маленькі дівчатка не повинні відповідати за дорослих мужиків, - Кирило посміхнувся. - А Єсенія ще та добрячка. Спи, тобі потрібно багато відпочивати. Вранці приїде лікар з крапельницею.

Він ухилився від відповіді, це я відчула в його словах, інтонації.

- Тому ти її любиш? - питаю, коли він відійшов вже від ліжка. Чоловік зупиняється, обертається і посміхається.

- Вже точно не тому, - відповів, ледь скривившись. - Спи, мишенятко, - додав ніжніше, знову подивившись на мене дивно.

Він йде, але довго внизу не лягає спати, щось робить на кухні. Встигаю випити чай, влаштуватися на м'якій подушці, яка пахне ним.

Він же зізнався, що любить Єсенію. Та й його друг не такий вже й сліпий, щоб не помітити це, особливо, якщо він любить її давно.

Найімовірніше, Кирило пішов класичним способом - вирішив забути про кохану дівчину, зустрічаючись з іншою. Та й той контракт явно тільки для того, щоб показати їй, що він не один. Дуже розумно. Не віриться, що він міг би заради мене стільки всього провернути.

Правда, вони не змагаються, не явно, якщо вже точніше. Єсенія живе вже не один рік з Олександром, у них діти є. Або Кирило хоче їх щастя зруйнувати і відбити у нього дружину, або... Що він хоче?

Дивні думки не покидали мене до тих пір, поки не заснула. Правда, спалося неспокійно, я переживала навіть уві сні весь час про те, що Кирило розіб'є мені серце, коли я розповім йому про свої почуття. Або я себе накручую, або за допомогою мене Кир мстить, або діє згідно з якимось планом. Не розумію, правда, навіщо йому мені допомагати, міг знайти й іншу...

У нього є свої причини, але їх суть мені зовсім не зрозуміла.

Сподобався роздiл? Чесна оцінка допоможе авторові у написанні книги. Анонімно