Ксана Рейлі - Несподіване весілля, Ксана Рейлі

— Мені подобається Вікторія, — мовив Гордій. — Якщо у мене колись з’явиться донька, то я назву її так. Сподіваюся, що моя дружина не буде проти.

— Не буде, — тихо пробурмотіла я, а коли помітила здивований погляд хлопця, то зрозуміла, що він почув мене. — Я... Я мала на увазі, що це ім’я переважно всім жінкам подобається. Воно справді красиве.

— Тобі теж подобається?

— Якщо чесно, то це моє улюблене ім’я, — зізналася я. — Відверто кажучи, я ніколи не хотіла дітей, але якби в мене народилася донька, то я б назвала її так. Вікторія — перемога.

— Так, перемога, — погодився Гордій та раптом усміхнувся. — Ну, якщо в нас буде спільна донька, то хоч у чомусь ми сперечатися не будемо.

— Яка ще спільна донька? — обурилася я та легко вдарила його в плече. — Я не збираюся спати з тобою.

— Я й не говорив про це.

— Ти сказав, що у нас буде спільна донька. Я, по-твоєму, не знаю звідки діти заявляються, чи що? До того ж я не люблю дітей.

— Згадуючи сина Микити й те, як він бив тебе, можу стверджувати, що ти їх теж не надто приваблюєш. І взагалі чому ти сприймаєш це так серйозно? — Гордій уважно подивився на мене. — Не завжди після сексу з’являються діти, Поліно.

— Це не означає, що в нас з тобою він буде, — буркнула я, склавши руки на грудях. — А ти фантазував про мене у цьому плані?

— Не буду брехати, — сказав хлопець. — Я думав про це.

Я відвела погляд та легко закусила нижню губу, стримуючи задоволену усмішку.

— І про що ти думав? — поцікавилася я, нахилившись до нього, а тоді прошепотіла: — Ти уявляв мене голою?

— Перестань, Поліно! — Гордій прочистив горло. — Не думаю, що зараз хороший момент, щоб говорити про це.

— Ну, ти сам розпалив мою цікавість. Мені тепер хочеться дізнатися, що у твоїй голові.

— Якщо я зараз почну розповідати тобі свої сексуальні фантазії, то ми точно не потрапимо на вечірку.

— Чому? — насуплено спитала я.

— Бо мені доведеться відвезти тебе прямісінько до себе в ліжко, — відповів хлопець, не відриваючи від мене свого погляду, — щоб випробувати все те, що інколи з’являється у моїй голові.

Я трохи напружилася від його слів та важко глитнула. Можливо, я й сама не проти опинитися в його ліжку, але йому поки цього знати не варто.

— Вибач, але я не збираюся погоджуватися на таке, — упевнено заявила я. — Ти мене не приваблюєш у цьому плані.

— Не треба обманювати, Полінко! Я знаю, що заводжу тебе.

— О, так! Тобі чудово вдається завести мої нерви.

Я фиркнула та швидше попрямувала вперед. Перед нами з’явилася компанія з чотирьох людей, що сміялися, тримаючи склянки з алкоголем. Неподалік була стоянка, де серед автомобілів я помітила Camaro Гордія. Це авто я б ніколи не переплутала. Мабуть, він залишив його тут ще зранку. Ми попрямували ще далі, і я ледь не загубилася серед цих усіх людей. Їх було так багато, а я зовсім не очікувала такого натовпу. Неподалік на невеликому майданчику танцювали дівчата, а по обидва боки стояли столики з випивкою. Я відчула, що Гордій схопив мою руку та міцно стиснув її. Від цього мені стало трохи спокійніше. Він раптом потягнув мене до столика, де було багато різних пляшок з алкоголем.

— Я не буду пити, — сказала біля нас Аріна. — Сьогодні за кермом.

— Ти щось будеш? — спитав Гордій, глянувши на мене.

— Не знаю, — відповіла я та знизала плечима.

— Отже, будеш.

Він поставив дві склянки та налив туди якогось коньяку. Один він простягнув мені, а інший поставив біля себе. Я думала, що це для Антона, але коли побачила, що Гордій перехилив склянку й одним махом випив увесь її вміст, то здивовано розтулила рота.

— Ти п’єш? — спитала я, дивлячись на нього.

— Після сьогоднішньої поразки мені конче треба випити, — відповів він і знову налив собі. — Нас Антон підвезе додому, якщо ти хвилюєшся через це. Я не буду сідати за кермо, а свій автомобіль завтра заберу.

— Добре, — трохи розгублено відповіла я і зробила ковток алкоголю.

Раніше мені не доводилося бачити Гордія в нетверезому стані, але це справді могло бути цікаво.

Я трохи скривилася, бо цей коньяк виявився дуже міцним. Мені не хотілося сильно напиватися, тому я просто зробила декілька незначних ковтків алкоголю. У горлі раптом почало пекти, а тут зовсім не було води. Я оглянулася та побачила, що на сусідньому столику є безалкогольна випивка. Гордій розмовляв з Антоном та якимсь незнайомим мені хлопцем, що підійшов до нас. Аріна ж щось активно друкувала на своєму телефоні. Я не могла уже терпіти цю нестерпну сухість у горлі, тому попрямувала до іншого столика. Я побачила пляшку коли та налила її в чисту паперову склянку. Мені стало легше одразу ж, як я зробила декілька ковтків.

— Чому не танцюєш? — раптом спитала у мене якась дівчина.

Я уважно подивилася на неї. Світле пофарбоване волосся до середини плечей, красиве обличчя та яскраві сіро-блакитні очі, високий зріст і струнка фігура. Її права рука була повністю забита татуюваннями.

— Ау-у-у! — Вона клацнула пальцями перед моїми очима. — Ти так дивишся на мене, що мені стає страшно.

— Вибач, — швидко мовила я. — Просто намагаюся згадати, де могла тебе бачити.

— Мабуть, на перегонах, — відповіла вона і раптом простягнула мені свою руку. — Я Стелла.

Точно! Як я одразу не впізнала. Це ж та дівчина, яку я бачила сьогодні в гаражі навпроти. Я спробувала усміхнутися їй і швидко потиснула її руку.

— Поліна, — сказала я.

— Знаю. Ти ж та таємнича дружина Гордія, яку він стільки часу приховував від усіх.

— Він просто дуже любить мене, а я завжди надто сильно хвилююся за нього. Гордій каже, щоб я не приходила на його тренування та заїзди, бо кожного разу дуже сильно нервую.

— То ти вагітна? — раптом спитала вона, а я ледь не закашлялася колою.

— Лише вагітні хвилюються чи що? — буркнула я. — Ми лише нещодавно одружилися і поки не плануємо дітей.