Джейн Лоурен - Все одно ти будеш мій, Джейн Лоурен

20

Я ледве зайшла додому. Поглянувши на високі сходи, які вели до моєї кімнати, я втомлено вдихнула і лише одною ногою почала скати вверх по сходах. Це було жорстоко, але я не мала іншого виходу. Доскакавши до кімнати, я зайшла, сіла на ліжко і повільно зняла свої лосини. Ох, коліно все в крові, розбите і зверху ще красується величезний синяк. Чорт, доведеться забути про сукні, спідниці й шорти найближчим часом. Але найголовніше те, щоби я змогла ходити з таким забоєм.

Я доповзла до ванної, щоби промити рану і взяти аптечку. Діставши звідти потрібну баночку, я стала накладати мазь. Як тільки вона лягла на рану, я зашипіла від болю, але продовжила розтирати крем. Замастивши коліно повністю, я туго перев'язала його бинтом. На щастя, це допомогло. Воно продовжувало боліти, але принаймні я змогла ходити.

Взявши з шафи розтягнуті спортивні сірі штани, я акуратно одягнула їх і спустилася на кухню, щоби поснідати. Як завжди, я запізнилася - всі члени родини й наші гості сиділи за столом, приступивши до їжі.

- Доброго ранку, всім смачного! - крикнула я, і сіла за своє місце. 

Переді мною вже стояла тарілка з панкейками з солодким сиропом. Ммм, смакота.

- Ані, де ти так довго була? Я дзвонила тобі, а ти не брала! - заговорила мама, додаючи мені до панкейків фрукти.

- Мам, це довга історія. Сталася неприємна ситуація, - сказала я і нарешті почала їсти.

Від пробіжки зголодніла, як собака.

- Яка ще ситуація? - тепер уже спитав мене тато.

- Це вже неважливо, адже я тут з вами, жива і здорова.

У цей момент я зауважила на собі погляд Дейва, який сидів навпроти мене. Він, напевно, збирався послухати історію про те, що зі мною сталося, але не судилось. Я вдала, що не помітила його погляду і продовжила їсти. Пізніше мама Дейва спитала мене, що з моєю подругою, на що я відповіла, що вже все добре і переживати не варто. Дейв додав, що поїдемо відвідати її сьогодні. Ми розговорилися на інші теми, і я цікаво слухала наші розмови. 

Пам'ятаєте, як я колись казала, що не хочу, щоби Паркери жили з нами? Тепер я змінила свою думку. І навіть не проти того, щоби вони пожили тут ще трохи.

Я, мабуть, звикла до них.

Батько за цей час відновив зв'язок з містером Робертом, вони успішно працюють на роботі разом, мама подружилася з Емілі й тепер вони виглядали ледь не найкращими подругами, а Дейв мені, як... От на це питання, я не знала точної відповіді. А й справді, хто він мені? Знайомий? Друг? Коханий? Чи взагалі ніхто? 

Ох, Ані, досить про це думати.

Я смачно поїла і після сніданку пішла у свою кімнату. Цілий день я не мала, чим зайнятись. То сиділа в інтернеті, то намагалася спати, то просто лежала і мовчки дивилася у стелю... Я ледь дочекалася обіду, щоби зібратися до Лії. Я швидко одягла сині джинси та білу блузку. Зробила легкий макіяж і зачесала волосся. 

Спустилася на кухню і взяла декілька яблук, апельсинів й бананів для Лії. Зараз їй потрібно вживати багато вітамінів, щоби відновити організм. 

Після цього я пішла за Дейвом. Підійшла до його кімнати й тихо постукала. Зайшла після його дозволу. Дейв нудно перечитував новини.

- Що таке? - запитав він, відірвавшись від телефона.

Я склала руки на грудях, запитуючи у відповідь:

- Ми їдемо до Лії? 

- Так, почекай десять хвилин, я переодягнуся і можемо їхати.

- Добре, я тоді чекаю внизу.

- А чому не тут? - сказав усміхаючись він.

- Ой, давай без цих дурних питань, добре? - сказала розлючено я.

Дейв втомлено вдихнув і таким же тоном відповів:

- Добре, як скажеш, Айлен.

Гримнувши дверима, я спустилася на перший поверх і сіла у вітальні на диван чекати Дейва. Тим часом додзвонилася до місис Нілсон і попередила, що приїду зараз. Вона сказала, що очікує на нас. Я не помітила, що поки розмовляла телефоном, Дейв уже давно одягнувся і чекав коло вхідних дверей, пильно дивлячись на мене. Підійшовши до нього, я прямо спитала:

- Чого ти так дивишся на мене? 

- А що, заборонено? - закотив очі він. - Поїхали вже. 

Щоби не розсердитися більше, я нічого не промовила у відповідь і мовчки вийшла з дому. Ми сіли у машину і поїхали до лікарні. Через двадцять хвилин ми були на місці. Знайшовши потрібний відділ, стала шукати батьків Лії, тим часом поки Дейв мило розмовляв з одною з медсестер.

Який ідіот... Ну як можна бути таким егоїстом?

Вирішила не звертати на його вчинки великої уваги, а пошукати палату Лії. І я таки знайшла її. Біля дверей якраз стояла матір подруги.

- Доброго дня, місіс Нілсон! Як Лія? Все добре? 

- О, Ані, я так рада тебе бачити! Так, все гаразд. Лія питала мене про тебе. Вона чекає у палаті, - сказала втомлено вона, відчиняючи переді мною двері. 

Бідолашна, мабуть, зовсім не спала.

Я подякувала і зайшла у палату. Лія лежала на ліжку, дивлячись у вікно з іншої сторони. До неї були приєднані безліч трубок до грудей і одна до руки. Вона обернулася на звук і побачила мене.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍