Юліанна Бойлук - Ти - моя пристань, Юліанна Бойлук

22.2

— Не смійте чіпати Дільрубу Султан і мою Валіде. Вам не по зубах матері спадкоємців і їх діти, Султано. При всій повазі, ви самі вирішили, що бути війні.

— Ти хочеш війни, Селіндж?

— Я — ні. Але і дивитися на те, як ви ображаєте людей, які мені дорогі, я не стану! — в цю мить я перевела погляд на Мегей. — А ти, Хатун, запам'ятай собі один раз і на все життя! Хочеш бути коханкою Султана Мегей Хатун — будь ласка. Але якщо так, то забудь про своє минуле. Принцеса? Всім чхати! Особливо, мені. Озирнись... Бачиш всіх цих наложниць? Ти від них не вища, не краща. Бачу, тут ніхто не навчив цю рабиню порядкам! — не знаю, до кого я це казала, однак тут же повернула голову до Принцеси, посміхнувшись. — Тоді це зроблю я сама. Запам'ятовуй: сиди нижче трави, тихіше води. Наложницями керувати не смієш — не доросла ще до того. Всім Султаншам, особливо баш-кадинам, поклонятимешся. Не спитають — мовчатимеш. В покоях сидітимеш і носа не показуватимеш. Ще раз почую отаке, як сьогодні, оком не змигну, як знищу. Тим паче я багато про тебе знаю. До речі, дякую за поради. Я навела зв'язки з державними діячами. Якщо не хочеш, щоб Володар дізнався про те, як ти поводишся, виконаєш усе, що я сказала. Бо якщо один вибрик, не пожалію нікого. І на Гюльчічек Султан не сподівайся. Вона не допоможе. А тепер, негайно вертайся у свої покої і поки не покличуть, не виходь з них!

Певно, я була надзвичайно переконливою, тому, що Мегей і справді злякалася. Якщо вже я так розмовляла з рідною тіткою, то хто сказав, що її пошкодую. Дільруба з вдячністю глянула на мене і, гордо піднявши голову, лише злегка зігнула коліна при поклоні перед Гюльчічек. За тим велично покинула гарем. Сафіє, що дивилась з верхньої тераси, де нещодавно була я, гордо посміхнулася, що не втекло від моїх очей. Сяк- так вклонившись, я рушила до виходу. Однак, це ще не кінець.

— Селіндж, ти змінилася. Копія своєї Валіде. Добре, буде так, як ти побажала. Але потім не жалійся. Війна — безпощадна справа, не для дітей.

Я зупинилася. Усміхнено глянула на жінку:

— Якщо я дитина, чому тоді ви злякалися? Повертайтеся в свій палац, Султано. Там моя постать не мучитиме вас. — за кілька хвилин уже й запах моїх парфумів розвіявся в гаремі.

Нарешті я маю змогу поплатитися за всі знущання, які роками терпіла моя матір. Саме до неї я і поспішала в цю мить. Проте довелося погодитися прогулятися із Сафіє в саду, на чиї благання я не могла не зважати. Двома словами вона просто не в змозі передати емоції від щастя бачити злякані обличчя кривдників її матері.

Розпрощавшись із милою сестрою, я проходила довгим коридором, як враз почула знайомий голос з одних покоїв. То була кімната Принцеси, звідти чувся гнівний голос Гюльчічек. Знаю, що підслуховувати не можна, проте іноді це не злочин, а стратегія. Отож, ступаючи по-котячому тихо, я за кілька кроків скручувала вухо в трубочку, дослухаючись до кожного слова всередині.

— Бачила Селіндж? Ще її тут тільки бракувало!

— Вона може нам завадити, Султано? — в порівнянні з міцним голосом тітки, голос Мегей звучав, немов вона мишеня і їй боляче наступили на хвоста. Теж мені фаворитка!

— Нічого... Вона скоро поїде, як і її матуся. Ми позбулися Аміри. Думаєш, Дільруба завадить? Вона на черзі... А Селіндж — просто дитина. Вискочка, яка відчула владу. Хай потішиться, пограється, потім заспокоїться...

— Ви недооцінюєте її. Вона — пряма загроза. Коли розмовляла з вами, не добирала слів. Ви бачили обличчя наложниць? Вони всі насміхаються над вами. Вітер в гаремі змінюється. Селіндж Султан тут усім керуватиме, якщо її не зупинити.

— Отямся, Мегей! Ти — принцеса Риму! Ти злякалася вибриків дитини?

— Я просто кажу, що ми не врахували її. А варто врахувати.

— Селіндж — улюблена дочка Султана. Вона матиме силу, коли навчиться нею користуватися. Але поки не страшно. Проте ти маєш рацію. Ми не станемо сваритися з нею. Хай думає, що перемогла. Діятимемо чисто і обачно. Ти маєш завагітніти. І то чим швидше. Коли носитимеш дитину династії — ніхто тебе не зачепить. Народиш сина, тоді ми знищемо всіх, кого так захищає наша молода дурна Султана.

— І все ж, вона мене хвилює. Селіндж небезпечна. Треба знищити її вже зараз, поки вона не підбурила гарем і Володаря.

— Ми ще хотіли видати її за Селіма Пашу. Варто краще обдумати... Мегей, дочку Султана не знищиш так просто! Треба діяти чисто! Ти маєш дбати про Падишаха...

В цю мить в коридорі почулися кроки і я була змушеною втекти. Хоча і цього мені вистачило. Ідучи в покої моєї Валіде, я згадувала все, що підслухала, в деталях до кожного слова. Морозець вкривав моє тіло при цих думках. Матір зустріла мене хитрою посмішкою:

— Я чула, ти сьогодні весь гарем на ноги підняла? Севіль в деталях розповіла мені, як ти поставила на місце Гюльчічек і ту нахабу. Вступилася за Дільрубу, Селіндж? Серйозно?

— Валіде, я маю погану новину...

Обговоривши з матір'ю підслухане мною, ми дійшли до висновку, що тітонька бажає знищити всіх спадкоємців трону, згодом Повелителя, аби син цієї Принцеси зійшов на трон. Проте не зрозумілим мені було те, що сина цього взагалі ще не має. І для чого це потрібно Гюльчічек? Невже вона настільки жадібна до влади? Чи настільки далековидна? Їй добре знати, що коли моя мати стане Валіде, а Мурад — Султаном, то на неї неодмінно чекає заслання у якийсь далекий санджак ще за минулі заслуги... Врешті, поки до вечора, то моя голова розколювалась від нав'язливих думок. Ми з Валіде знайшли лише один вихід — вона має залишитися в Стамбулі і знову завоювати серце Володаря, знищивши суперницю. Моєю місією буде оберігати Мурада від усіляких небезпек в Манісі...

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍ Сподобався роздiл? Чесна оцінка допоможе авторові у написанні книги. Анонімно