Борис Ілліч Олійник - Таємна вечеря

IV
Трубить Трубіж: ми вийшли на рубіж. Позаду — глум. А попереду... зайда, Примруживши свої очиці заздрі, Вже подумки бере за нас бариш. Він тиче в скроню пальцем вказівним: — Ви знову у похід зібрались, дурні? Та киньте, врешті, стоптані котурни, І перейміться клопотом земним! Ну от скажіть — і хай почує світ, — Куди тепер лаштуєте похід? За що вмирать зібралися, пани? «Ах, за синів ...» Але при чім сини? Чи ви у них хоч дозвіл узяли? Пробачте, я не хочу брать на кпини, Але синів ми вже давно ... купили, Чи то, пак, ви самі їх продали До нас в науку. І хоч раз таки Вчинили мудро, як батькам належить. То ми й навчили їх, що незалежність Без гамана — бабусині казки. Ми їх навчили не лише лічить, Але й кебеті — як робить валюту. То ви скажіть, замислившись на мить: Чому б їм гинути у січах лютих, Коли і хочуть, і уміють жить? А ви навчились тільки умирать. Красиво! — згоден. Але що від того, Коли здобуту кров’ю перемогу Вчергове інший прийде святкувать? Чого вам ще не вистача, небоги? Ми вам давали, — але ж не за так — Під ваші корогви і має стати. Однак, пробачте, час і віддавати. Ви що, — зібрались жити на дурняк? Коли ж ви насвяткуєтеся всмак?! Пора з парадів стати за верстак, — Минулась незалежність ... у завдаток. Гряде, пани, новий світопорядок: Хто платить, той і замовля гопак. А ви і досі на старім суку Витьохкуєте «суверенну тему», Ще й межами додаєте проблеми, Хоч світ давно — у спільнім сповитку. Єдина в світі настає система — Епоха