Борис Ілліч Олійник - Таємна вечеря

То, може б, ви взялися нами править, Бо ми і так вже ваші? На колись Не відкладайте, пане, добру справу, Щоб інші нами править не взялись». Протявши гнівом кодло мурашине, Прочанин громом струсонув світи: — Оце вже доборолась Україна Таки до краю, Господи, прости! — Юрба спочатку з подиву заклякла, А потім налетіла, мов коршак: — Овва! Та ж він по-нашому балака. То ти не із Америки, сіряк? Пощо ж ти забиваєш людям баки? Не купиш на м’якині горобця! Ану, паняй! Блукають тут ... усякі. Дивись, іще поцупить гаманця. — І, вмить згубивши інтерес до діда, Вернулись кожен до свойого діла. Лише один вертлявий крамаренко Очима до прочанина прилип, Та й бовкнув: — Щось немовби... на Шевченка Скидається оцей, панове, тип? — — Чи ти ще змалку із колиски випав: Шевченко ж вмер! (Коли це, пак, було?) Не віриш, то спитай у цього.типа, Покіль тебе ще з рейок не звело. — І, мацнувши в кишенях гаманці, Шугнули на гешефт, як горобці. Прочанин рвучко підійняв чоло І гомеричним сміхом розкотився: — Та я б себе прокляв, аби родився Для вас, кульгаві розумом, старці! Я до живих прийшов. А ви ж — мерці! Ходімо з цього торжища, Богдане, — Нехай горить антоновим огнем! — Заки тебе ці правнуки погані Не продали укупі із конем. Ти чуєш: небо крушиться, мов крига? Трубить Трубіж в сурму Архистратига! Він кличе всіх, не куплених за гривню, Хто не заклав сумління під кредит, — Востаннє визволяти Україну Від зашморгу данайської орди. Чого ж мовчиш у бронзовій гордині?! Заки не пізно, гетьмане, — веди! —