Януш Пшимановський - Витівки Йонатана Коота

коли ще під перинкою з опалого листя та мулу, то взагалі…

— Я б поглядав з того дуба на дорогу і вчасно попереджав про непроханих гостей.

— Доклавши певних зусиль, можна було б на Малому Хлюпі організувати рибне господарство з неабиякими перспективами, — сказав Бікі, виявляючи несподівану любов до розведення риб.

— Гей, директоре Хлюпу, чи не знайдеться у вас для члена Спілки прогресивних котів-бойовиків кілька рибок другого гатунку? — Коот благально скривився і простяг лапу, вдаючи, що просить.

— Йонатане! — вигукнув Хелонідес. — Як для тебе, то тільки першосортні вугри з експортної партії. Ось викличемо сюди боцмана Добромира…

— А я б дочку запросив на кілька літніх тижнів, — замріяно мовив Коот.

— О, тоді ми, може, з цієї нагоди відкрили б недоторканний запас. Дуже мені цікаво, що в тебе в тих бляшанках? — допитувався Ерик.

— Спільними зусиллями збудували б невеличку, але зручну яхту, — сказав Бікі.— Ходили б під вітрилами по всьому великому Хлюпу.

— Малому, — уточнив Ерик.

— Найменший куточок на землі,— серйозно мовив Коот, — може стати найбільшим у житті, якщо його виповнити сумлінною працею добрих і вірних друзів.

По тому вже ніхто нічого не додав, — адже будь-які слова, сказані після щиро висловлених думок, знебарвлюються і деренчать, неначе щебінь, коли його насипають у залізну бочку.

Відзначивши, що сонце на своїй денній дорозі поминуло вже найвищий перевал і починає хилитися до заходу, рушили в сосновий молодняк. Йдучи поміж тоненькими стовбурами, обламували сухе гілля, збирали його в оберемки й зносили на галявину. Потім завдали чималу купу на спину Хелонідесу і, підтримуючи збоку, щоб не розвалилося, допровадили її до викладеного по колу камінням місця від старого багаття.

Коли з настанням сутінків Видерки привели Марієтту Пшилєппу з Яном Радохою на берег озера, то лишалося тільки накрити ковдрою старий вербовий пеньок, який міг правити за зручне сидіння, і піднести вогник сірника до вміло складеної копички хмизу.

— З вогню іскри полетіли, — проспівала Марієтта.

— Поцілуй мене, мій милий, — підхопив Ясь мелодію популярної пісеньки, і обоє дуетом проспівали рефрен: — Ла-ла-ла, полетіли, ла-ла-ла, мій милий.

Троє друзів прослухали пісеньку, поаплодували й заспівали у відповідь:

В лісі вогнище палає, Вітром іскри роздуває. Біля вогню товариство» Виспівує урочисто. «Гей, гей, усі до діла!» — Між деревами лунає. «Гей, гей, усі до діла!» — Командир наш закликає.

Всі дружно заплескали, а потім Видерки станцювали куяв’яка,[9] за що їх нагородили ще тривалішими оплесками.

Центральний нападаючий продемонстрував гру головою з м’ячем, затим, попросивши Коота бути партнером, виконав два блискучі удари по м’ячу з льоту в центр поля, потім три удари з центру, і хто знає, що б він іще показав, якби м’яч, перелетівши над сторожкою, не вийшов на кутовий і не застряг у кроні дуба, де жили оси.

Повзик пообіцяв знайти його серед гілок і скинути, як тільки стане видно. Попросившись виступити, він жваво висвистав сонату для дзьоба соло з варіаціями, закінчивши її таким темпераментним і запальним алегро, що зірка естради вхопила його в свої музичні руки у зелених рукавичках, поцілувала в обидва крила й запропонувала:

— Співай з нами в ансамблі! Якщо пропустити такий свист через підсилювачі, то навіть старт найбільшого реактивного літака у порівнянні з ним видасться людям дзижчанням захриплого від простуди комара.

— Спі-ва-є Пши-лєп-па! Па-па-па! — почав скандувати майстер Радоха.

Коли решта публіки підхопила його заклик, Марієтта вклонилась і зітхнула:

— Якби хоч ударні інструменти були.

— Зіпріть мене спиною на цю вербу, — тихенько попросив Бікі й голосно додав: — Зараз ви почуєте вступ до «Болеро» композитора Моріса Равеля.

Соло барабанного дробу було виконане плавцями на пластроні з таким відчуттям такту, настільки майстерно, що Марієтта, аплодуючи, закричала на повний голос:

— Браво, браво!

Тепер вона, вже не зволікаючи, зробила кілька рухів, щоб розігріти голосові