Калашнікова Лідія - Сила тяжіння. Частина 2, Калашнікова Лідія

13

Лінда поспішала до квартири Гаррі.

Вона пролежала хворою два тижні. Й за цей час він ніяк не давав знати про себе. Принаймні, вона нічого не знала про те, бо Ненсі несподівано перейшла на роботу до Аврори Хатченс, дівчини, яка жила в передмісті Лондона.

Так Лінда втратила нитку, що повʼязувала її з Гаррі.

Але він не міг просто так зникнути! Вона мусила зʼясувати, що сталося. Лінда лежала в маренні занадто довго, й розуміння того, що досі нічого не змінилось і Гаррі не зʼявився, боляче стискало все всередині.

Вона почувалася напівживою. Їй конче потрібно побачити Гаррі, дізнатися, що означає його несподіване зникнення, що сталося з її квитком, і…

Чи разом вони ще досі?

Лінда відганяла цю думку. Гаррі не міг її покинути, вони ж планували спільне майбутнє. Воно було непевним і незрозумілим, але дівчина приймала його. Тільки тому, що хотіла лишитися зі своїм хлопцем і будувати життя з ним.

Вона була близька до істерики, коли дісталася до квартири Гаррі. Чулося, як по сусідству кричать Міллери, й дівчині защемило в серці від спогадів. Куди вони поділися? Чому він просто зник?

-Гаррі? - вона затарабанила у двері, намагаючись робити це тихо, проте насправді гатила з усіх сил - Гаррі, де ти? Ти тут? Відчини!

Вона стукала, бо двері ніхто не відчиняв, бо Гаррі не зʼявлявся й не відповідав, і паніка разом зі страхом та відчаєм змішувались всередині неї, утворюючи тяжкий, жахливо колючий клубок. Він швидко зростав і боляче давив зсередини, так, що не лишалося чим дихати.

-Гаррі? Гаррі? Клятий Гаррі! Бісів Гаррі!

Він знущається? Це така гра, де вона, зрештою, програє, а він несподівано зʼявиться наче нізвідки й скаже, що це просто жарт?

Чому він так грається з нею?

Лінда, може, вибила би двері, якби не рука, що несподівано лягла на її плече.

-Гаррі? - вона мало не підскочила, обернулась і побачила жінку.

Невисокого зросту, не дуже стару, але й не молоду. Жінка дивилася на дівчину запаленими очима.

-Чому ви кричите, дамочко?

-Я… - Лінда відчувала, як її трясе ві страху та відчаю, і нічого не могла з цим зробити - А де Гаррі? Той, що жив тут…не так давно?

Жінка прибрала руку.

-А, ви про того. Так його немає, дамочко. Він поїхав до Америки.

Лінда згадала той жахливий день на причалі. Ні, він не міг повторитися!

-Він не міг поїхати! - вигукнула вона. Квиток був несправжнім, Гаррі не міг сісти на той корабель!

-Як не міг, дамочко, коли поїхав. Разом із молодими Баттерстами. Наші хлопці проводжали їх.

-Але…

Лінда відчула, як світ, досі побудований нею в мріях, розсипається. Він тільки видавався реальним, але правда виявилась набагато гіршою.

-Він уже не повернеться, дамочко - сказала жінка.

-Ні… - прошепотіла Лінда, відчуваючи, що ноги більше не тримають її.

Жінка не встигла підхопити дівчину, коли та раптом поточилась на стіну й сповзла вниз, на підлогу.

Лінда оклигала від того, що її били по щоках.

Вона розплющила очі й побачила над собою схвильоване обличчя жінки середнього віку.

Саме вона сказала, що Гаррі поїхав до Америки назавжди.

А її лишив тут.

Лінда сіла, не думаючи про те, що її світла сукня відразу стала сірою від брудної підлоги.

Він її покинув. Чи таке можливо?

Чому він це зробив?

Жінка щось бурмотіла про те, що не можна ось так падати, навіть кого іще покликала. Якісь люди схилялися над дівчиною, подавали їй руки, допомогли підвестися. Хтось бризнув на її обличчя водою.

Вона нічого не розуміла, окрім того, що Гаррі покинув її.

Лінда ледве могла переставляти ноги, але не мала сил лишатися тут. Їй хотілося втекти, заховатися в своїй кімнаті, в будинку, який не належав їй, бо вона не була донькою свого батька.

А де її місце в цьому світі?

Вона думала, що поруч із Гаррі.

Але він так не думав.

Лінда ледве дісталася додому, бо в голові паморочилося, а ноги увесь час підгиналися, ніби знову хотіли, щоб вона поринула в забуття. Але дівчина не могла знову зомліти прямо посеред вулиці.

Повернувшись додому, прямо в дверях вона наткнулась на батька.

-Де ти була? - сердито запитав той.

Обличчя баронета пашімо. Він лютував.

-Ти хотіла втекти з Лондона, так? Чому ти їздила в Дувр?

-Дай мені спокій - пробурмотіла Лінда.

Вона мала усвідомити те, що сталося. Мусила лишитися на самоті.

-Я не дам вам спокою, юна леді, доки ви не поясните мені, що відбувається, і що ви виробляєте останнім часом.

-Прошу вас, залиште мене - бурмотіла Лінда. Голова йшла обертом, і вона погано розрізняла обстановку навколо.

Кет зʼявилась вчасно. Вірніше, дівчина почула її голос.

-Тату, вона ж тільки після хвороби. Нехай остаточно оклигає, а потім вимагатимеш пояснень.

-Якщо вона тільки після хвороби, тоді чому знову кудись зникла й нікого не попередила? Ти теж мусиш пояснити мені це, Кетрін.

-Все потім, тату. Не зараз.

Руки сестри дбайливо обняли Лінду за плечі.

-Ходімо. Тобі потрібно лягти.

Але життя не могло бути знову таким, як раніше. Воно ніколи більше не буде таким.

Відчай знову накрив Лінду, й вона вирвалась із цупких обіймів.

-Дай мені спокій! - закричала вона - Ви, усі ви, залиште мене!

Вона раптово знайшла в собі сили добігти до кімнати й зачинити двері до того, як Кет наздогнала її.

А потім уже не бачила нічого за пеленою сліз, що заливали обличчя.

Кет стояла під дверима кімнати сестри, слухала ридання й читала молитву.

Вона переживе це. Все минеться, потрібен тільки час.

Зараз важливо вирішити іншу проблему, бо ситуація вийшла з-під контролю.

Кет все розрахувала й розпланувала. Після отримання «листа» та споглядання поцілунку Гаррі мав поїхати. Відразу, як вони з Алексом і планували. Але божевільний хлопчисько цього не зробив, натомість мало не вбив Рональда. Бартони жадали помсти.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍