Калашнікова Лідія - Сила тяжіння. Частина 2, Калашнікова Лідія

Кет не розраховувала, що хлопчисько опиниться у вʼязниці. Він мав би відразу повірити в зраду Лінди й поїхати. Саме в цьому полягав її задум. Натомість довелося докласти надзусиль, щоб уникнути скандалу.

По-перше, через кілька днів після Гарріного увʼязнення до них завітали Бартони, а саме, батько й мати Рональда. Вони заявили, що Лінда мала нахабство чіплятися до їхнього сина й змусила його поцілувати себе. А потім натравила на нього одного зі своїх прихильників-бідняків.

Клятий Рональд! Кет не розраховувала на таку підступність з його боку. Він мав би просто одружитися з Ліндою, а не поширювати дурні, та ще й неправдиві плітки. Він же знав, що все, сказане ним - брехня!

Батько так розлютився, що якби Лінда не лежала хвора, неодмінно надавав би їй ляпасів. Кет не мала, що сказати, й не могла пояснити її поведінку, бо не встигла нічого придумати. Тоді батько заявив, що ніколи не любив молодшу доньку, адже вона в усьому схожа на того огидного французького актора й свою матір.

По-друге, Кет мусила витягти Гаррі з вʼязниці. Якби він лишався там і надалі, історія б набувала подальшого розголосу. Прихильник-бідняк - це ще півбіди, але Рональд знав, що Лінда спала з ним. Що, як він зі злості ще більше ляскатиме язиком? Суспільство ж таке - підкинь йому плітку, воно відразу повірить, підхопить і рознесе.

По-третє, Кет не змогла перешкодити Лінді поїхати в Дувр. Звісно, це вона підмінила квиток сестри, щоб усе виглядало правдоподібно, й та не сіла на корабель. Її чоловік, а тепер і вона, мали своїх людей у порту Дувра. Лінда не придбала би новий квиток, і повернулась би назад.

Кет підлаштувала все так, щоб батько не дізнався, але той теж мав своїх людей у Дуврі. Він лютував так, що міг би побити Лінду, якби вона не лежала хвора. Кет довелося збрехати й вигадати неіснуючий лист тітки Герріет із Нью-Йорка, де та ніби-то запрошувала небог до себе в гості.

По-четверте, Кет мала стримувати й чужий гнів. Бартони хотіли відіслати Гаррі на каторгу, й може, вона не перешкоджала б тому, якби не Алекс. Той несподівано перестрів її на прогулянці й заявив, що вони так не домовлялися, і що роман із її сестрою не мав завершитись так.

Він ще й поставив ультиматум, що коли вона не звільнить Гаррі й не допоможе їм придбати нові квитки на корабель, він розповість усе редакції газети, в якій працював у Лондоні. Назрівав страшенний скандал, і Кет мусила спочатку домовитись із Бартонами - не без грошей - щоб ті не давали історії великого розголосу й відпустили хлопчиська.

По-пʼяте, вона мала заплатити керівництву вʼязниці. Тоді ж їй довелося разом із Алексом прийти до камери й проконтролювати звільнення Гаррі. Вона чекала побачити на його місці самозакоханого й недалекого хлопа, але його трагічне, засмучене обличчя, апатія та загальний вигляд, наче в мерця, шокували її.

Тоді Кет пошкодувала про свій вчинок.

У такого хлопця вона б теж закохалася. Гаррі не був схожий на джентльменів, і Кет повністю зрозуміла, чому сестра так захопилась ним і чому лягла з ним у ліжко. Вона б теж зробила це, і втекла з ним світ за очі, не думаючи про майбутнє.

Але не можна було повернути все назад. Лінда не могла втекти з ним, бо вони з різних світів. Той, у якому вона жила, вимагав стати дружиною джентльмена, багатія, рівного їй за статусом. Вона, Кет, принесла себе в жертву заради правил, і Лінда мусила зробити те ж саме.

Нехай би крутила інтрижку з цим Гаррі за спиною в свого чоловіка хоч усе життя. Але тікати з ним - ні, цього ніяк не можна допустити. Хтозна, чи залишиться він таким в Америці й чи не покине Лінду сам-на-сам із усім, що вона матиме там робити.

Тим не менше, Кет було гидко й неприємно через те, що вона втрутилась у справжнє кохання. А воно, безперечно, було таким. Це мине не так скоро, як вона думала, й доставить більше болю, ніж вона розраховувала.

Але назад дороги не було. Кет не могла розповісти сестрі, що насправді сталося, бо від цього стане тільки гірше. Гаррі вже поїхав і більше не повернеться, шукати його в Америці ніхто не стане. Тільки розгрібати те, що лишилося тут.

Кет смикнула двері.

Звісно, що Лінда зачинилася.

Їй хотілося втішити сестру. Вона саме це й мала робити. Тоді, давно, коли матір була вагітна Ліндою і так само втратила коханого, ніхто не був із нею поруч.

-Відчини - попросила Кет.

-Дайте мені спокій! - почулося з-за дверей - Залиште мене, всі!

Лінда не знала, чому зверталася до сестри в множині. Але їй справді не хотілося пояснювати нічого.

Вона не знала, скільки часу пролежала й проплакала на підлозі.

Все будувалося так довго. Майже пів року вона була дівчиною Гаррі й декілька тижнів планувала відʼїзд. Вона настільки звикла до думки, що скоро поїде, що тепер не могла прийняти беззаперечний факт.

Нічого не відбудеться. Вона нікуди не їде й не буде більше дівчиною Гаррі. Ніколи. Він не просто зник, він покинув її й поїхав сам. Назавжди. Вона ніколи більше не побачить його.

Лінда поринула в безодню відчаю, намагаючись знайти причини Гарріної втечі. Адже в них усе було так добре! Вона згадувала останній вечір, коли вони разом пили вино й так пристрасно кохались. Він був ніжним, терплячим, люблячим, вона раділа, що він такий поруч із нею, захоплювалась ним і вся, повністю, належала йому.

Але він відкинув її. Просто, мовчки. Чому?

Лінда знайшла відповідь у глибині свого відчаю й болю. Тому, що вона не та, хто йому потрібен. Розважатися, гуляти, спати - це все можна, на це здатна будь-яка дівчина. Але жити з нею все життя під одним дахом, знаючи, що як домогосподарка, куховарка прибиральниця вона нікудишня…

Знаючи, що вони знову будуть сваритися, бо вона захоче керувати ним так, як і завжди, хоча працювати не здатна й по факту ніхто, бо досі жила й живе тільки на батькові гроші. Такі йому не потрібні, з такими одружуються тільки джентльмени на кшталт Рональда, та й тим потрібні менш язикаті та зухвалі…