Сергій Фішер - Фаустина, Сергій Фішер

Вона допила віскі, відчуваючи, як паніка повільно відступає під дією алкоголю. Але на її місце приходило щось інше — холодна, розрахункова лють. На Наталію, яка зрадила її. На Крамаренка, який не відпустив справу. На Олексія, який насміхався над нею в найважчий момент.

Єва підійшла до вікна, вдивляючись у темряву за ним. Раптом їй здалося, що між деревами ворухнулася якась постать. Серце підскочило до горла. Вона вимкнула світло, щоб краще бачити, але надворі не було нікого. Тільки тіні дерев, що гойдалися від вітру.

Чи здалося їй? Чи там справді хтось є? Поліція? Так швидко?

Стан тривоги посилився. Єва відчувала, як спітніли долоні, як пришвидшилося дихання. Вона дістала з сумки перламутровий ніж, стиснула його в руці.

— Боїшся привидів? — пролунав за її спиною знайомий голос.

Єва різко обернулася. Олексій сидів у кріслі, схрестивши ноги, з таким виглядом, ніби був тут увесь час.

— Що ти тут робиш? — прошипіла вона.

— Відвідую свою улюблену клієнтку, — посміхнувся він. — Як бачу, ти знайшла... тимчасовий прихисток.

— Дуже тимчасовий, — відрізала Єва. — Завтра я їду з країни.

— О, справді? — Олексій підняв брову. — І куди ж?

— Не твоя справа.

— Все, що стосується тебе — моя справа, Єво, — його посмішка згасла. — Особливо коли до кінця нашої угоди залишається так мало часу.

Єва напружилася.

— Скільки?

— Трохи більше місяця, — відповів Олексій. — І повір, я з нетерпінням чекаю нашої фінальної... транзакції.

Він підвівся, підійшов до неї. У темряві його очі здавалися тьмяними провалами.

— Але до того часу... насолоджуйся грою в кішки-мишки, Єво. Ти ж любиш полювання, чи не так? Тепер просто змінилися ролі.

З цими словами він розчинився в повітрі, залишивши після себе тільки легкий запах сірки і відчуття порожнечі.

Єва відступила до стіни, притулилася до неї спиною. Вона відчувала, як тремтять коліна. "Гра в кішки-мишки". Хижак став жертвою. І полювання тільки починалося.