Мері Горн - На грані, Мері Горн

Я піднялася.

— Тікаєш? — спитав Захар дивлячись на мене.

— Іди ти...медицину вчи краще. Як я тепер твоїй мамі в очі буду дивитися? Вона ж все зрозуміє.

— А ти не в очі. Ти на ніс чи там рот...— я не стрималася і кинула у нього пласмасову кульку від тенісу котра стояла на полиці. 

— Захар, я піду доки не прийшов твій батько або брат. І де була твоя фантазія три хвилини назад?

— Взагалі то ти могла б і сказати що в тебе на губах помада. Ти ніколи їх не фарбуєш.

Я підняла свої брови але вчасно стукнула себе по роті.

—Завтра поговоримо.

— Ух яка грізна. Ну я чекатиму. Тільки за ніч не забудь про поцілунок. І тортик не забудь.

Я закотила очі і забрала зі столу пакунок. 

— Який поцілунок? Нічого не памятаю.

— А я зараз нагадаю

Захар піднявся але я вже відкрила двері і закрила їх в нього перед носом та покрокувала до схрдів. Коли спускалася він визирнув з них і помахав пальцем. 

Гаразд, я рада що Захар почав ходити. Але факт що тепер йому при потребі буде запросто можливо до мене наблизитися це для мене мінус. Хоча він не перекриває перший плюс.