Мері Горн - На грані, Мері Горн

Розділ 27

Віолетта

Я прийшла додому де батьки якраз вечеряли. Звичайно ж, у гостях я вже наїлася тому тільки передала мамі десерт і пішла у свою кімнату. Тут переодягнувшись сіла на ліжко і прикусила губу та чомусь посміхнулася. Вдруге це був вже другий раз коли ми з Захаром опинилися настільки близько. 

Я піднялася і вирішила сходити у ванну, щоб хоч якось змити зі своєї голови ці думки про Захара, а іще дивне відчуття сорому перед його батьками. Що вони тепер думатимуть про мене? Як мені поводитися у їхній присутності з розумінням що я цілувалася з його сином. 

Повернувшись у кімнату я зауважила що сестра уважно читає якусь книгу.

- Та ви що, мені мариться чи я сплю? Ти справді читаєш? - спитала я сідаючи на ліжко та витираючи голову рушником.

Сестра закотила очі та глянула на мене.

- В тебе погані жарти.

Я хмикнула. 

- Ти точно моя сестра? 

Поля посміхнулася і відклала книжку.

- Просто...Дан взяв у Захара цю книжку, щоб почитати. І постійно коли я приходжу тільки й торочить про прочитаний розділ. А я хочу бути хоча б трохи в курсі теми.

Я хмикнула і піднялася дістаючи з шафи фен.

- І що за книга? Цікава?

- Поки що я тільки на початку. І це фентезі.

Я глянула на сестру.

- Ти ж казала, що ненавидиш фентезі.

Сестра скривилася.

- Не задавай занадто багато питань.

Я хмикнула і ввімкнула фен у розетку.

- Ти вже знаєш? - раптом спитала сестра і я повернулася до неї.

- Знаю що? 

- Ну, Захар мав зробити батькам сюрприз. Ден мені розказав який...

Я посміхнулася, а тоді повернулася до дзеркала.

- Добре, що Ден проговорився тобі. Впевнена було б набагато важче стримати цей секрет у таємниці.

Сестра посміхнулася, а тоді піднялася і підійшла до мене обійнявши з-за спини.

- І? - спитала вона.

Я повернулася до неї відставивши фен на полицю.

- Тобто, ти все знала і не сказала мені, - сказала я склавши руки в боки та піднявши брову 

- Ну вибач, ти ж не ображаєшся? Він сказав, що це важливо для Захара і він сам не може комусь розповісти тому ділиться зі мною, бо знає що я нікому не розбовкаю. Я не могла його здати.

Я глянула сестрі в очі.

- Поля, тобі справді подобається Ден чисто як друг? 

Сестра кивнула головою. Я їй посміхнулася.

- Тоді...пробачаю тобі. Це ж була не твоя таємниця. А щодо Захара то я шалено рада.

Я посміхнулася їй, а вона глянула на мене.

- А ти? 

Її питання викликало в мене подив.

- Що "я"?

- Ну...мені здається ти завжди надто щаслива приходиш. Ден сказав, що одного разу Захар навіть втік від нього до тебе. Ти не подумай, я шалено була б рада якби в тебе з'явився хлопець.

Я закотила очі.

- Поля, не верзи дурниць. Слова хлопець і Захар і я не можуть стояти в одному реченні.

Сестра посміхнулася.

- Чому ж мені здається інакше?

Я знизила плечима.

- Знаєш, кажуть що якщо здається, то варто перехреститися. 

Я повернулася до дзеркала і взяла фен ввімкнувши його. Сестра дивно посміхаючись сіла знову на ліжко і глянула на мене. В її очах був надто дивний вогник. 

Коли волосся було висушене я глянула на сестру.

- Захар для мене просто друг. Не більше, - сказала я.

- Так-так. Я саме так і думаю, - відказала вона знову взявши книжку.

Я пішла на кухню де мама мила посуд. 

- Будеш чай? - спитала я її підходячи до чайника.

Отримавши згоду я заварила м'яту і ми разом сіли за стіл. Спочатку розмова була пуста, про роботу та справи. Потім я розповіла про Захара. Мамині емоції були десь на рівні між нерозумінням, а тоді сприйняттям.

Вона здивовано дивилася на мене, а опісля я розказала про бажання хлопця навчатися і вибір професії. А тоді й про мої власні плани. Мама на диво сказала, що вона мене любить і саме тому відпустить. Я з посмішкою обійняла її після чого повернулася у свою кімнату і лягла в ліжко.

Захар

Щойно Летті пішла, я ліг на своє ліжко і закрив очі. Сюрприз точно вдався. Я посміхнувся сам до себе. Зараз вона здавалася такою милою. Особливо в момент коли  зайшла мама. Напевно, моє надто бурхливе підліткове життя і всі події в котрих я тоді фігурував і забрали відчуття певного сорому стосовно вчинків і реакції мами. А от Летті...Чомусь саме вона викликала в мене посмішку. 

У двері постукали і я піднявся на лікті. У дверях з'явилася голова мами.

- Можна? - спитала вона.

- Звичайно ж.

Мама ввійшла і я посміхнувся побачивши у її руці чашку. Вона сіла поруч на ліжко і я зробив те саме. Вона простягнула мені чашку котру я прийняв.

- Ти змінився, - сказала вона глянувши на мене.

- Це погано? - спитав я.

Мама посміхнулася.

- Звичайно ж ні. Я навпаки рада. Напевно, можна цим завдячити одній дівчині.

Мама підморгнула, а я їй тільки посміхнувся і відпив ромашкового чаю.

- Можеш не говорити загадками, - сказав я, - І...це настільки очевидно?

Мама важко видихнула.

- Напевно, це показує навіть твоя поведінка. Як би це погано не звучало, але...минулий час ти був зовсім інший, а з появою Леті все змінилося.

- Вона просто...надто весела, - сказав я і глянув на маму.

Вона посміхнулася.

- У будь-якому разі, я рада що вона поділилася цим оптимізмом з тобою. Ми з батьком напевно до кінця життя йому за це не віддячимо.

Я помітив як очі мами зблиснули й вона відвернула голову витираючи очі. Я відставив чашку.

- Мамо, - сказав я, а тоді взяв її за руку.

Вона глянула на мене і посміхнувся.

- Зараз же все гаразд, одже тобі немає через що сумувати.

Мама похитала головою, а тоді підсунулася ближче і поставила свою руку на мою щоку.

- Знаєш, я просто...мені страшно віри в те що все добре що не зіпсувати.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍