denys storm and arcanum - Далекий край , denys storm and arcanum

– Може потрібно дізнатися хто він, і чи є він для нас загрозою? – міркувала Женя.

– Ти пропонуєш його знайти? – запитала Ніка. – Якщо так, то я в цьому не беру участь.

– Та ні, це може бути небезпечно, потрібно спочатку у Феофанія запитати, він напевно знає, хто він і що являє собою, – пояснила Женя.

– А що, гарна ідея, нехай той, хто наступний піде і дізнається у нього, – підтримав Женю Дмитро.

– А хто наступний піде? – запитав Микита.

– Можу я, – сказала Ніка. – Цікаво, що він з вами там зробив, що ви такі спокійні стали.

– Добре, тоді наступна йдеш ти, але треба це зробити максимально обережно, вихователі вже щось підозрюють, нас рятує тільки те, що їх зараз недостатньо, щоб вгледіти за всіма, – міркувала Женя.

Діти пішли до їдальні, на диво, прийшла більшість. Всі тихо сиділи та обідали, раптом вони почули плач дитини. Плакала маленька дівчинка, років восьми, вона забилася в кут і розмахувала руками.

– Відійди від мене, ти забрала мою сусідку, геть, геть, геть! – кричала дівчинка, перед нею стояла та сама дивна старша вожата, до них підійшли ще кілька вихователів і забрали її в корпус, в їдальні залишилися тільки двоє вихователів і ті, стояли обговорювали щось, діти залишилися фактично без нагляду, всі були шоковані подією.

– Ніко, йди до Феофанія, зараз саме час, поки нікого немає! – сказав Марк, проходячи повз столик Ніки. Вона встала і, скориставшись нагодою, пішла з їдальні. Прийшовши до Феофанія, вона застала його у дворі біля машини, він завантажував щось у багажник.

– Здрастуйте, Феофаній!

– Добридень, Ніко, я не очікував, що сьогодні ще хтось прийде, ну що ж, якщо ти вже прийшла, то ходімо в будинок, поговоримо, – Феофаній закрив багажник і пішов у будинок, Ніка пішла за ним. Вони сіли один навпроти одного.

– Ну, розповідай, що тебе турбує.

– Та мене багато чого турбує, навіть не знаю, з чого почати…

– Почни з того, що турбує тебе сильніше за інше.

– Є таке, мені здається, що мене ніхто не розуміє, – трохи подумавши, відповіла Ніка.

– Чому ти так думаєш? – Феофаній заглянув їй у вічі, а здавалося наче в душу.

– Розумієте, я робила жахливі речі тільки тому, що намагалася виділитися, але в результаті мене тільки засуджували та зневажали, – Ніка опустила голову.

– Які жахливі речі ти робила? І що тебе підштовхнуло до цього?

– Я цькувала дівчинку через те, що вона була бідна і заучка, а потім її батьки перевели її в іншу школу, але через деякий час вона намагалася звести рахунки з життям, спроба була невдалою і вона вижила, але залишилася інвалідом, вона зістрибнула з мосту і зламала хребет, тепер їй потрібна операція для того, щоб вона могла знову ходити, але я ніколи не замислювалася, що це через мене тільки коли монстр до мене прийшов і нагадав про неї, то я зацікавилася її долею і дізналася ось це. Тоді ще був інтернет у таборі.

– Це жахливо, але я не в праві тебе засуджувати, Бог тобі суддя і твоє сумління, і ти маєш загладити свою провину перед тією дівчинкою, якщо ти її цькувала, як ти кажеш, через те, що вона бідна, значить ти багата і можеш допомогти їй оплатити операцію, щоб вона могла ходити, повністю це твоєї провини не спокутує, але може полегшити життя тієї дівчинки, якій ти завдала шкоди.

– Ось у цьому і полягає нерозуміння оточуючих, я не з багатої сім'ї, я просто вдаю, що я не бідна, насправді у мене неблагополучна сім'я, два брати і дві сестри, батько все пропиває, а мати терпить все, і я змушена стежити за молодшими, доглядати їх, тож я не можу їй нічим допомогти.

– Так, складна ситуація, але ти визнала свою провину, це вже крок до спокути, а те, що ти хочеш бути тою, ким не є, це неправильно, ти маєш показати себе справжню, свої почуття, емоції та свою родину. Але це має бути твій вибір, щирий та впевнений. Адже наше життя це наш вибір, ми самі обираємо ким нам бути, з ким жити і дружити. І не треба соромитись своєї сім'ї – це гріх!

– Тобто я маю відмовитися від своєї репутації? – з обуренням сказала Ніка. – Ні, ніколи в житті, я не зможу цього зробити!

– А якої репутації ти не хочеш позбутися? Це все фальш, ти оточила себе фальшивими людьми та неправдою. Якщо ти продовжиш у тому ж дусі, то ти сама станеш фальшивкою, тебе перестануть сприймати всерйоз, і рано чи пізно про все хтось дізнається і правда розкриється. Але, як хочеш, я сказав тобі про можливі наслідки, а вибір ти зробиш сама. Іди вже назад! – Феофаній був незадоволений її словами, але він зробив усе, що від нього залежало.

– Добре, – Ніка встала і вже йшла до виходу, як раптом згадала про монстра. – Феофаній, а Ви знаєте щось про монстра, який мешкає у таборі? Ми його вже бачили двічі, – у Феофанія на очах з'явилися сльози.

– Він вам якось нашкодив?

– Ні, він просто спостерігає за нами, а ще Ані здається, що він "людяний", в очах його щось побачила. То Ви знаєте щось про нього?

– Я багато чого знаю, він вам не нашкодить, поки що, можете не переживати, а тепер іди, прийде час і ви про все дізнаєтесь! – сказав Феофаній і провів Ніку до стежки, що вела до табору. Ніка швидко пройшла до пляжу, всі були там, але вихователів, як і раніше, було лише двоє, Ніка підібрала момент, коли вони відвернуть увагу на малюків і прийшла до всіх, вони сиділи біля тієї самої стежки.