denys storm and arcanum - Далекий край , denys storm and arcanum

– Так, там усі питання вирішуються лише так.

– Сила в кулаках, а слабкість у тих, хто за ними стоїть. Завдання фізичної шкоди іншим не вирішення проблеми, це лише поглибить її. Ти не можеш бити кожного, хто тебе ображатиме або заважатиме тобі спокійно жити.

– Чому?

– Ну, дивись, я за своє життя нажив багато ворогів та недоброзичливців, якби я з кожним бився, зараз був би або у лікарні, або у в'язниці. У будь-якій суперечці переможе той, хто триматиме свої кулаки при собі.

– А що, якщо не можеш, сил не вистачає?

– Якщо сил не вистачає, це означає, що ти не такий і сильний. Якщо тебе постійно били, це не означає, що ти маєш чинити як вони. Ми люди і нам дано інтелект і можливість говорити, тільки тварини все вирішують грубою силою, бо не можуть домовитися і дійти спільної думки. Ти ж людина, не втрачай свою людяність.

– А якщо це випадково виходить? Якщо я не можу контролювати свій гнів?

– Можеш, але не хочеш чи не знаєш як. Я тобі відкрию секрет, всі люди зляться, навіть я часто. Але я розумію, що неправильно сердитися на людину, яка по дурості тебе образила, або навіть вдарила. Адже найголовніше – це чистий розум і холодна голова, а гнів і злість тільки псують все. У тобі багато гніву, але випускати його потрібно не на інших людей чи живих істот, спробуй зайнятися спортом.

– І як це допоможе?

– Ти втомлюватимешся, і в тебе не вистачить сил на бійки чи інші погані справи, і, до того ж, для здоров'я дуже корисно, мені допомагає.

– Скажіть, а звідки у Вас шрам?

– Цей шрам мені залишився від дуже поганих людей, це давно було.

– Розкажіть, будь ласка.

– Ну гаразд, ти мені відкрився тепер моя черга. Раніше у нас була церква, як зараз пам'ятаю, вже вечоріло, люди почали розходитись і я теж збирався додому.

***

Коли останній чоловік попрощався з Феофанієм, на горизонті з'явилися люди у чорних мантіях та капюшонах. У руках вони несли смолоскипи, було їх з десяток із смолоскипами і ще чоловік п'ять із каністрами. Люди зупинилися біля церкви.

– Чого вам треба, люди добрі?

– То це ти той самий Феофаній? – сказав чоловік, що стояв попереду всіх.

– Так, він самий, а чого ви хотіли?

– Тобі привіт передати хочемо від серйозних людей.

Той чоловік дістав кинджал і завдав удару, але священик зміг ухилитися і лезо зачепило тільки щоку, Феофаній упав на землю, а люди в капюшонах швидко почали обливати церкву бензином, після чого підпалили її.

– Це тобі уроком буде, Феня, ще раз кажу, не лізь до нас! – сказав головний.

– Це вам так просто з рук не зійде!

***

У старого побігли сльози з очей, хоч він усіма силами намагався їх стримати.

– І що вони ось так взяли та спалили церкву? – злякано спитав Дмитро.

– Так, потім збіглися люди, почали гасити, але толку мало було, все згоріло вщент, з того часу цього місця всі бояться і обходять, та й згадувати не хочуть.

– Скажіть, Ви мені казали, що в іншому світі перебуваєте, коли Вас шукали, Ви говорили це мені уві сні, здається.

– Те місце, де ми зараз знаходимося, зовсім інший світ, тут свої закони та правила, скоро ти в цьому переконаєшся, я поїхав до міста, бо тут вони мене могли знайти. Незабаром і вам треба буде тікати. А ти подумай про мої слова, і будь обережнішим, я помолюся за тебе.

– Дякую, і Ви себе бережіть.

– Постараюся, іди.

Хлопець вийшов з дому старого, на душі у нього було дивне почуття, а з Феофанієм вчинили дуже жорстоко, але він зовсім не був схожий на лиху людину. Дмитро прийшов у табір, усі були на пляжі, а от вихователі були досить дивні, один із них підійшов до Дмитра.

– Ти де був? – спитав він грубо.

– Як де? Ось тут і був.

– Щось я й у їдальні тебе не бачив.

– Значить, погано дивилися! – сказав Дмитро і швидко пішов до інших на пляж, вони були чимось стурбовані. – Чого це ви такі неспокійні? Сталося щось? – запитав Дмитро, підійшовши до них ближче.

– Так, сталося. Аня та Ніка бачили знову того монстра, який дивився на нас під час виступу, – пояснила Женя.

– Він їм якось нашкодив? – продовжив розпитувати Дмитро.

– Ні, він просто стояв і дивився у вікно, коли ми з Нікою сварилися, – відповіла Аня.

– Тобто, він просто дивився. Ну, а потім куди він зник? – продовжував Дмитро.

– Він пішов так, наче його покликав хтось, – сказала Ніка.

– Цікаво, – Дмитро замислився.

– Як думаєте, може це він дітей краде, а потім їм віддає? – припустив Влад.

– Все може бути, – сказав Марк і пішов у корпус, він останнім часом якийсь спокійний.

– Згоден, тут може бути будь-що, – підтвердив Микита.