Олеся Лис - Таємниця Еванжеліни, Олеся Лис

— Називай мене Теодор. Адже ми майже побрались. Якось недоречно… До того ж ти вже мене так називала.

Закушую губу. Трохи ніяково, але насправді. Насправді мені дійсно подобається його ім’я, і подобається, коли він так дивиться, ласкаво і спокійно, а не гарчить, звинувачуючи у всіх смертних гріхах…

— Теодор, — м’яко усміхаюсь, дивуючись як легко виходить звертатись на «ти». Набираю в груди повітря. Стискаю пальці в кулаки, наче хочу зібрати всі свої сили. — Я не пам'ятаю, що було в минулому і не можу сказати точно, але відчуваю, що не могла тебе зрадити. Не знаю, в чому була причина, проте впевнена — обов'язково розберусь. І гарантую, як тільки згадаю де цей камінь, ми його дістанемо і вилікуємо Гленна.

Емерей з хвилину дивиться на мене недовірливо і скептично, примружившись, але зрештою киває.

— Будемо сподіватися, що згадаєш якнайшвидше, — повільно промовляє. — З кожним днем ​​у Гленна залишається дедалі менше часу. А я обіцяю піклуватися про тебе та захищати.

— І ще, — на хвилину задумавшись. — Ми ж знищимо його? Цей камінь… Гадаю, якщо так хотіла Еванжеліна, тобто я, на це були вагомі причини.

— Як скажеш, — знизує плечима. — Головне Гленн...

— А як він його вилікує? Він хвороби якимось чином спиняє?

— Я, щиро кажучи, не знаю. Подейкують, що він може виконувати бажання.

Бажання? Всередині щось смикає, кров гупає у скронях — а якщо… якщо цей камінь може відправити мене додому! Від однієї думки руки починають тремтіти, а серце шалено калатати. Це реальний вихід. І значно кращий та безпечніший за шокову терапію. Отже, плани змінюються? Знаходжу камінь, лікую Гленна та вирушаю додому.

Кліпаю розсіяно. Ловлю на собі уважний погляд графа. Щоки червоніють. Таке враження, що він здогадується, про що думаю. Принаймні про те, що й собі вирішила з каменя отримати зиск… Але байдуже, він все одно не вірить, що я з іншого світу. А мені тут не місце, тут місце Еванжеліни…

Остання думка якось болісно відгукується в серці. Чи буде справжня Ева любити Гленна, турбуватись про нього? Чи зможе знайти спільну мову з Сетом, поблажливо ставитись до його витівок та розуміти й враховувати, наскільки це дитя зранене та вразливе? Чи зробить щасливим графа…

Думка, що вона стане йому дружиною, неприємно тисне за грудиною. Буде обіймати його, слухати, а він про неї турбуватись. Зараз Ева вже не дитина, пройшов час. Вона цілком доросла, красива дівчина, а Емерей молодий чоловік, якому потрібна жінка… 

— Отже, ми у всьому розібралися Ева, — раптово вривається в мої думки. Граф підводиться. Кидає на мене ввічливий погляд. — Гадаю, на цьому можна закінчити розмову. Побачимося за вечерею?

Розсіяно киваю, поки не доходить, що він сказав. Кидаю здивований погляд на вікно, за яким уже сіріють сутінки. Живіт тихенько бурчить та ниє від голоду.

— Так, звісно… — трохи нервово посміхаюсь. А коли він іде, ще кілька хвилин буравлю поглядом зачинені двері, поки мене не відволікає знайоме цвірінькання.

Підіймаюсь із крісла і підходжу до чорного стрижка. Він безстрашно злітає з підвіконня й опускається на моє плече. Наближає блискучий дзьобик до самісінького вуха. Мелодійна пташина трель починає віддаватися набатом у вухах і пульсувати у скронях. На мить оглушує, як при зльоті літака. І я знову бачу перед собою сірий вихор, але цього разу мені вже не страшно. Щобільше, я відчайдушно прагну дізнатися, що мені хоче показати моя маленька помічниця.

Мої любі, дякую усім за підтримку книзі! Додавайте книгу в бібліотеку, та підписуйтесь на автора, щоб не пропустити новини та новинки! І, насипте книжечці трохи вподобайок, якщо вона вам сподобалась) Мені буде неймовірно втішно!

З любов'ю, ваша Олеся ❤️