Олеся Лис - Кохана майстра смерті, Олеся Лис

Аліна загинула в своєму світі і потрапила в зовсім інший. Чужий і жорстокий. Світ під назвою Домхейн, в тіло відьми, засудженої до спалення на вогнищі за вбивство власного нареченого. Прощаючись з життям вдруге, дівчина навіть і не думала, що врятує її той, від кого вона найменше чекала допомоги. Похмурий некромант, який виступав в якості самого завзятого обвинувача, в останній момент призупиняє страту. Але навіщо йому це? Хто насправді йому потрібен? Відьма Айне, в тілі якої Аліна? Сама дівчина? Або таємниця, яку зберігає зловісний замок Кінлох, який дістався їй у спадок? <a class="btn btn-warning btn-block" href="https://booknet.com/uk/blogs/post/268666">ВІЗУАЛІЗАЦІЯ</a> <a class="btn btn-purp btn-block" href="https://booknet.com/uk/olesya-lis-u7313381">СТОРІНКА АВТОРА</a>

Пролог

Сер Ловар Родерік жодного разу не збився, зачитуючи мій вирок. Його тонкі безкровні губи ворушаться, але я не чую ні слова, щосили намагаючись ухилитися від його мерзенного голосу. Не хочу щоб ці бридкі звуки були останнім, що збереже моя свідомість перед смертю. І повністю зосереджуюсь на зовсім інших відчуттях.

Навіть не віриться, що ось через мить все закінчитися. І вітер, що пестить мої щоки, перебирає заплутане волосся за спиною, і насичений запах розпеченого каміння на бруківці, і невагомі золотисті промені західного сонечка. Незрячим поглядом оглядаю натовп городян, що прийшли подивитися на страту відьми, і піднімаю очі до неба. Ясне, насичено синє, як ягоди лохини, з палаючим небосхилом, готовим прийняти в свої теплі обійми призахідне світило.

Скоро, вже зовсім скоро і моя душа ковзне в небесні палати, без жалю покинувши тіло, пішовши за Джеромом, в надії зустріти його там. Його, батьків, предків, до чиєї силі і допомоги я так часто зверталася. Аби болю не відчувати, аби витерпіти все з гідністю і не дати ненависному Родеріку відчути себе переможцем.

Яка іронія долі - уникнути смерті в своєму світі, щоб зустріти її тут. Мила, мила Айне, ти так щедро поділилася своїм тілом, щоб продовжити хоч на мить моє існування. Ми злилися воєдино, втративши частину себе, але при цьому знайшовши один одного. Тепер я вже не знаю, хто я насправді - Аліна Ярова, уродженка Києва, тридцять років від роду, учитель історії, замучена і вбита групою відморозків в своєму світі, або дев'ятнадцятирічна Айне О'Коннелл, відьма, студентка магічної академії, несправедливо звинувачена в смерті нареченого і засуджена до публічного спалення на багатті.

Знову переводжу погляд на людське море, що колихнеться й гомонить, як справжнє, і вихоплюю з безлічі поглядів один, палаючий палючим холодним світлом, що пронизує мене до самої таємної частини душі, що вивертає назворот, що належить Кіану Мелорі, некроманту, який безпосередньо доклав руку до мого вироку.

Я думала, що буду ненавидіти його всією душею, кожною частинкою свого тіла, кожною клітинкою, а на ділі відчуваю бентегу і незрозуміле почуття туги, муки, образи і томління. Таке відчуття - якби він був на помості, поруч, натомість пут, я б не зійшла з місця, навіть коли вогонь почав би обпалювати моє тіло, намагаючись перетворити в палаючий факел. Повністю занурившись в синій вир його очей, навіть не відразу помічаю, що сер Ловар нарешті замовк і в очікуванні втупився в мене. Я щільніше стискаю губи, пронизуючи його поглядом. Вже хто-хто, а він-то в курсі того, хто насправді вбив Джерома, і яку вигоду при цьому отримують його ближні родичі.

Ось тільки ні "любляча" сім'я, ні Ловар Родерік, ні Киан Мелорі не знали, що Айне О'Коннелл і Джером О'Ші давно одружилися за стародавніми традиціями предків. І, помри один з них, інший піде незабаром за ним, що і сталося з Айне. Тільки ось Айне була відьмою, молодою і сильною, а ще несправедливо обвинуваченною і жадаючою покарання для справжніх вбивць. Саме це завадило їй піти просто так. Бажання помсти і справедливості притягнуло іншу душу, яка так само несправедливо і несподівано втратила своє життя, яка померла в муках, душу Аліни, мою душу.

Частина Айне залишилася в цьому тілі, частина Аліни, загинула там, на Землі. Тепер же ми прощаємося з цим світом удвох і остаточно. Я мовчу у відповідь на пропозиції Родеріка покаятися. Мені нема в чому звинувачувати себе, хіба тільки в тому, що я не змогла знайти і покарати винних. Вогонь спалахує на сухих дровах, починаючи поглинати їх одне за іншим, повільно підбираючись до моїх босих ніг, опалюючи своїм жаром. Я з жахом спостерігаю за миготливими помаранчевими язичками, підгортаю ступні, намагаючись відтягнути неминуче. Але раптом невідома сила вабить мене. Підводжу очі на натовп, знову ловлячи пильний погляд Кіана. Мить, і нічого більше не існує, крім його глибокої блакиті… Я поринаю туди все далі і далі, а потім провалююся в темряву.

Від автора)))

Вітаю всіх новеньких та уже знайомих читачів у своїх наступній книзі на Букнеті!

Я неймовірно рада усіх Вас тут бачити))) Буда рада будь-якій Вашій підтримці на старті, якщо історія Вам сподобалась) Тому, коли Вам не байдужі пригоди Айне та Кіана, Вас захопили їх відносини та кохання натисніть зірочку, підпишіться на автора, киньте книжку у бібліотеку, і ми з Музом будемо Вам вельми вдячні)))

З любов’ю, Олеся)))

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍ Сподобався роздiл? Чесна оцінка допоможе авторові у написанні книги. Анонімно