Олеся Лис - Таємниця Еванжеліни, Олеся Лис

— Лерде Емерей, — нарешті збираю думки в купу. — Ви не могли б розповісти все з самого початку, з найменшими подробицями, бо я нічогісінько не пам’ятаю, і не розумію… Як ми знайшли одне одного? Чому для мене було вигідно вийти за вас заміж? І що таке цей камінь Міана?

Карі очі підозріло примружуються.

— Що ж, Ево, готуйся, — знову відкидається на спинку крісла. — Розповідь буде довгою.

"Та я вже давно готова!", — подумки вигукую і перетворююся на слух.

— Камінь Міана винахід стародавніх драодів, чотирьох учнів Клейвоанта-провидця. З давньої гаельської мови, якою говорили наші предки, Міан означає бажання. Цей справді легендарний артефакт створювався багато років. Кожен із найдавніших вклав у нього частинку своєї магії. Яка була причина його створення нікому не відомо. Можливо, з його допомогою четверо драодів на чолі з Клейвоантом хотіли припинити вторгнення ніаманів, воїнів з далекого південного материка, Іберти. Але зрозумівши якусь могутню і небезпечну річ створили, стародавні вирішили сховати артефакт. Й заповіли, що до нього може дістатися лише один з їх нащадків, що має силу. Тобто ти, Ева.

— І цей камінь… Він вилікує Гленна? — питаю, затамувавши подих.

Емерей напружено стискає губи.

— Я дуже на це сподіваюся. Бо якщо не він, то моєму синові більше нічого не допоможе...

Складно повірити в камінь, який здатний на таке диво. Внутрішній скептик недовірливо пирхає, але ж я якось потрапила в інший світ і в чуже тіло, бачила прояви магії та дивовижних павуків, то чому ж не бути чудодійному артефакту, створеному зусиллями чотирьох драодів.

— І де мені його дістати? — порушую тяжке мовчання.

— А ось цього мені не відомо. Тільки ти знала, де знаходиться схованка, — знизує плечима граф.

Хм, і що тепер робити? У мене навіть надії немає, що зможу згадати. Можна, звичайно, сподіватися, що мені покажуть це місце видіння, але знаючи свою схильність до невдач, навряд чи пощастить.

— Я не пам'ятаю, — винувато відводжу очі. Не знаю, як пояснити люблячому батькові, що я хоч і готова допомогти, тільки можливості немає в мене такої.

— Але ж ти можеш згадати?

— Можу, — стримано киваю, наважуючись на відчайдушну брехню. Імовірність такої можливості один до ста, але один це не нуль. А здаватися ось так відразу я не звикла. Як підказує досвід — безвихідних ситуацій немає. Просто не завжди цей вихід такий, як нам подобається, та це вже зовсім інше питання.

— Ви так і не відповіли на моє перше запитання, — ухиляюсь від продовження небезпечної теми. — Чому я прийняла саме вашу пропозицію?

В очах Теодора спалахують лукаві іскорки, і він нахиляється вперед, ніби збирається розповісти мені якийсь секрет. Я, затамувавши подих, мимоволі подаюся до нього, нервово стиснувши пальцями тканину сукні на колінах.

— Просто… ти… у мене без пам'яті закохалася, — видає він.

Оглушливо пирхаю, опускаючись назад у крісло. Не так вже він і не правий, проте перш ніж закохатись, Еванжеліна уже погодилась.

Напруга, що скувала наче лещатами, спадає.

— А якщо серйозно?

— А якщо серйозно. Тобі потрібний був захист, і я був готовий його дати. Після смерті батьків опіку над тобою взяв чоловік сестри. За це отримав в одноосібне користування все майно, а також управління грошима твого посагу. Я знав Лейтона ще зі школи, — губи Емерея презирливо кривляться. — І він ніколи не вирізнявся чесністю та гідністю, а також дуже поважав азартні ігри. Батьки сподівалися, що сім'я вплине на його згубні звички та викорінить пристрасть до алкоголю та карт, але цього, як ти здогадалася, не сталося.

Скептично гмикаю. Як то кажуть: горбатого могила виправить. Дуже дивне було сподівання. А можливо й не сподівання. Можливо мама та татусь Лейтона просто збагрили неугодного сина на чужі полечі. Хай тепер дружина з ним мучиться.

— На жаль, наклавши лапу на гроші, Лейтон, як і очікувалося, програв їх у покер, — продовжує далі. — Не знаю якими зусиллями вони збирали гроші, щоб вивезти тебе на сезон, але вся столиця була в курсі фінансової скрути твого зятя, та й у родичах ніхто з такою людиною бути не бажав. Обидва сезони були для тебе невдалими. За можливість покинути гостинні стіни ти вхопилась, як за останню надію. Ти відчайдушно боялася Лейтона. Можливо, він був жорсткий з тобою. В останній бал сезону, я попросив твоєї руки, відразу сказавши правду про ситуацію. Ти погодився допомогти. Я натомість обіцяв захист, дім, спокій, — уважний погляд буквально пропалює до самісіньких кісток.

Мимоволі відсуваюсь далі, майже вприраюсь спиною в спинку стільчика. Гострі краї впиваються під лопатками, але я втискаюсь все щільніше й щільніше.

— Я не просив бути матір’ю для моїх синів, не просив дружити з ними, я навіть не був впевнений, що ми станемо чоловіком і дружиною по-справжньому. — кутик рота ледь помітно зневажливо смикається.— Зрештою, в моїх очах ти була дитиною, не набагато старшою за Сета. Але це тебе зовсім не хвилювало. Останній раз, коли ми бачилися, ти прохала знищити Міанський камінь. А потім розірвала заручини. Я намагався навідати тебе, дізнатися, що трапилося. Були в мене підозри, що тебе залякали чи змусили відмовитись від мене силою. Але ти спочатку не хотіла мене бачити, а потім, коли мені все-таки вдалося домогтись зустрічі, попросила більше тебе не турбувати, бо ти зробила вибір на користь іншої людини.

Хоч тон, яким говорить, рівний, наче натягнута струна, але я не можу не відчувати скільки болю та розчарування ховається за показною байдужістю.

Але... загалом, якщо відкинути почуття, це якось дивно. Навіщо Еванжеліні було виходити заміж за старого, терпіти його знущання, якщо в неї був молодший і красивіший? Та ще й за таких умов. До того ж там, в альтанці, я відчула, що Ева закохана у графа. Це або вона дізналася щось погане про нього і відмовила, або її змусили.

— Лерде Емерей…

— Теодор…

— Прошу? — здивовано підіймаю очі.