Айрін Сторі Irene Story - Лялька, Айрін Сторі Irene Story

Розділ 44

- Там немає вибухівки. Все безпечно. Зараз хтось зріже ці кріплення.

- Дякую, Максе. Сеньйоре Марчена, у Вас є якесь приміщення, де ми б могли спокійно це зробити?

- В моєму кабінеті. На першому поверсі. Слідуйте за мною.

Елена, Альдо, Каталіна, Ернесто та Макс пішли за Даніелем. Всі решта криміналістів, які прибули, проводили обшук в кімнаті Олівії, робили опис вже знайдених доказів. В кабінет сеньйора Марчена до натовпу людей різних професій зі спільною метою зайшов чоловік з ручною пилкою.

- Добрий вечір. Мені сказали, що треба допомогти відкрити якийсь ящик.

- Так, Алексе, заходь. Ось він.

На столі сеньйора Марчена лежав вузький та плаский дерев’яний ящик, який вдалось збити з дна ліжка, але відкрити не вдалось досі.

Всі затамували подих, коли Алекс почав розпилювати ящик.

- От і все. Обережно. Тут не рівні края, тому що дерево розсохлось, але бачу, що кріплення намертво тут вросли.

- Дякую, Алексе. Елено, а ти хвилювалась.

- Максе...

Алекс пішов. Всі решта непорушно дивились на ящик. З частини, де було зрізано бік, було видно якісь білі листи. Елена одягнула гумові рукавички і почала діставати все з середини коробки. Це були документи. Деякі скріплені між собою, деякі - ні.

- Елено, що це?

- Почекай. Зараз.

Елена почала розкладати папірці на стопки: ті, що були зшиті, і ті, які окремо лежали. Скріплених було більше.

- Це все треба дослідити. Максе, у вас зараз лабораторії працюють?

- Так, ще мають. Їдемо?

- Так. Ернесто, Каталіно, Ви залишитись тут. Ернесто, дивись за дією з обробкою доказів. Будуть перші результати - будь ласка, повідом.

- Добре.

- Каталіно, ти будь тут, будь ласка. Якщо Сандра прокинеться, а тут натовп незнайомих людей...

- Звісно. Відзвітую зранку.

- Фабіо телефонував. Він вже під’їжджає - то ж ти не будеш тут сама.

- Чудово!

- Альдо, ти їдеш з нами, а Ви, сеньйоре Марчена, залишаєтесь вдома. Ви зробили достатньо. Дякую, що сприяли розслідуванню. Наші люди ще тут побудуть, все зроблять і поїдуть. Ми намагатимемось Вас з сеньйорою Марчена більше не турбувати. Максе, ми поїдемо двома автомобілями.

- Елено, ви - гості. Я довезу. Без проблем.

- Ні, Максе. Їдь першим - ми за тобою.

***

- Чому ти не захотіла їхати з Максом?

- Раптом що, нам потрібен буде автомобіль.

- Ви з ним друзі?

- Макс поводить себе, як дурник, але він небезпечніший, аніж будь-хто тобі відомий. Він працював у нас в прокуратурі, а потім потрапив в Інтерпол. Він займається всім, що пов’язано з наркоторгівлею. Зараз, бачиш, знову тут.

- Що він може зробити моїм батькам?

- Вони тут ні до чого. Не думай про це. За потреби в мене є знайомі сильні адвокати. Я не залишу це так.

- Дякую.

Далі вони їхали мовчки. Ящик лежав в спеціальному пакеті на задньому сидінні. Макс показав стоп-сигналами, щоб Елена зупинялась.

- Під’їжджаємо. Альдо, ти тут раніше працював?

- Так.

- Це добре. Так, виходимо.

Біля будівлі стояла велика кількість службових автомобілів. Альдо забрав ящик - і вони пішли з Еленою до Макса, який вже чекав їх біля входу.

- Пішли, нас вже чекають. Там всім хочеться побачити прокурора з Мадриду.

- Максе, ти ж сам зі столиці.

- Я вже адаптувався. Я тут свій.

В холі було просторо та малолюдно. Залишились тільки співробітники, які чергували в нічну зміну та охорона.

- Лабораторія в кінці коридору, а я піду подивлюся деякі документи. Треба буде щось, Елено, телефонуй.

- Неодмінно. І, Максе, мені якнайшвидше потрібні будуть результати експертизи по наркотикам та валютам.

- Неодмінно.

Елена з Альдо пішли у напрямку лабораторій. Якщо Альдо бачив когось зі знайомих, то обов’язково вітався.

- Добрий вечір.

- Добрий вечір. Ми на Вас чекали. Що у Вас там?

- Ящик, там документи. Нам потрібно, щоб Ви оглянули цю коробку, по можливості зняли відбитки. А ми поки що розберемось з документами.

- Так, звісно.

Їм виокремили окремий стіл. Там вони розклали всі папери.

- Це якісь документи. Не дуже розумію. Елено, тут тести ДНК на окремих листочках.

- Можна?

- Так, тримай.

Елена взяла документ і почала його читати. Вона це зробила тричі. Тому що не могла повірити своїм очам.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍