Єва Басіста - Ти мене (не) підкориш. Книга перша, Єва Басіста

Глава 13.2

Снідаємо у цілковитій мовчанці. Герман перший покидає столову, що на краще. Хоч не дратує мене своєю присутністю.

Я допиваю каву, закидаю у себе один круасан та біжу збиратися на зустріч із подругою.

За якусь коротку годину сиджу навпроти Кароліни. Сьогодні ми зустрілися не у торговому центрі, а в затишній кав'ярні, вікна якої виходять на парк. Останній сьогодні, у вихідний день, забитий відпочивальниками. Гуляють закохані пари, мами з дітьми, а невгамовні підлітки гасають на роликах та велосипедах.

Переводжу погляд на подругу, яка гучно ложечкою колотить чай – розчиняє цукор, а після неї зиркаю на Віталія. Він знову за сусіднім столиком та уважно лупає на мене. Бажається, щоб він відвернувся, але робота у нього така - дивитися за мною, мов від цього залежить його життя, а скоріше зарплата.

- Це дуже чудово, що він тебе відпустив, - неголосно мовить Кароліна. - Бо я думала, що після того випадку, то він тебе в кімнаті навіки закриє.

- Я також подібне думала, - зізнаюся та підпираю рукою підборіддя. - Але сказав вранці: "Ти ж не у в'язниці сидиш".

- Це він тобі купив? - киває на каблучку та тягнеться до мене через стіл, аби роздивитися.

- Та він, - надуваю вуста. - А хто ще?

- Неймовірно гарна, - віддаляє голову та сідає на місце. - Якби я не знала всієї ситуації, то б думала, що ти без клепки. Не хочеш виходити заміж за багатого красеня. Але до одного місця та врода, якщо все так, як у тебе.

- І не кажи, - бурмочу. - То який у тебе план?

- Шалений, але єдиний, який може допомогти, - інтригує Кароліна, опускаючи погляд на чашку з чорним чаєм.

- І який? - допитуюся.

- Ну почну з того, що тобі доведеться за нього вийти, - шокує мене. Я вирячую очі та не вірю вухам. Що то за план такий? Я маю втекти від нього! Кароліна щось не те городить, або я чогось не розумію!

- Не лютуй, як мороз у березні, - заспокоює вона, бачачи, що я не у захваті від почутого. - Слухай мене далі.

- Слухаю, - насторожуюся та ловлю кожне словечко подруги, яка відкриває свого ротика та у загальному висловлює придумане.

Ой, щось мені здається, що нічого не вийде. Дуже багато ризиків. Так багато, що хитаю головою та кажу:

- А не простіше десь у горах заховатися? Піти на декілька років жити в гірську хатинку, де немає ні зв’язку, ні Інтернету…

- А також світла, опалення та теплого душу, - перериває обурено Кароліна. - Марго, ти дитина, яка росла на асфальті. Ти довго не протягнеш у таких умовах, а також без спілкування з людьми із глузду  зійдеш. Станеш ще зі звірями балакати, а тому навіть такого не думай. Гайнеш до моєї тітки.

- Але як? - розводжу руками. - Якщо я вийду за Германа, то логічно, що прізвище у мене зміниться, і ніхто мені документи не переробить за дві години, а тим паче не купить квиток на літак до Італії! Твоя ідея чудова, але нереальна, мов поїздка потягом без пересадки від Жмеринки до Марса.

- Нереальна, бо ти гостриш ножа, не спіймавши барана – мотає невдоволено головою. - Зараз почуєш усі деталі та все тобі стане ясно.

- Ну тоді ловлю кожне слово, - бурмочу та відводжу голову до парку. Дивлюся на листочки дерев, які вже повністю розпустилися та похитуються від легіту.

- Ти покинеш Україну за іншими документами, - пояснює.

- І де я їх візьму? Та базарі куплю? Чи сама намалюю?

- У мене один знайомий працює, там де треба. Він у мене закоханий по вуха, а тому за мій поцілунок, все зробить.

- Типу вони будуть підробленні?

- Не зовсім… Під час перевірок ніхто не втямить, що вони несправжні. Вони будуть у всіх потрібних базах.

- Ой, не знаю…

- Усе вийде, - нервово запевняє. - Зроблять закордонний та звичайний, але тобі головне покинути кордони.

- А далі?

- Поживеш деякий час у моєї тітки Аліни, а далі треба буде думати, що робити, - протягує.

- Це точно, - намагаюся уявити масштаби операції. - Але варіантів у мене немає. Краще воля, аніж золота клітка.

- Ти згодна? - уточнює.

- Так, - повертаюся до неї. - Буду не в переносному значенні "вкраденна наречена", а у прямому…

- Це так, але треба, щоб на святі за тобою не ходила ціла арава охоронців. За цей час до весілля ти маєш «приспати» увагу Германа.

Хмурюся. Таке мені несильно подобається, бо натяк розумію.

- Не кривися так. Грати у нього закохану не треба. Просто поводься так, щоб не викликати підозр, а також поступово стишую обурення. Треба його переконати у тому, що ти змирилася зі всім та тобі немає різниці за кого виходити заміж.

- Не знаю чи повірить, - висловлюю сумнів.

- Марго, від цього залежить успішність плану. Я розумію, що це все тобі неприємне, але тільки так усе вийде.

- Та тямлю, - шепчу. - Буду намагатися робити все можливе.

 

 

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍