Tama Lisn - Гарантія на кохання, Tama Lisn

У залі на підлозі засохла бура пляма.

- Її вбили тут? - Запитала, насилу проковтнувши ком, що встав у горлі.

- Виходить, що так. Не дивись краще туди.

Ми увійшли до кабінету, я витягла заховану теку та зайняла місце за робочим столом.

- Ти не проти якщо я озирнуся? - Сашко заходився ходити біля книжкових полиць.

- Роби що хочеш.

Я зайнялася сортуванням даних, щоб краще описати ситуацію Олександрові. Той, своєю чергою, перекладав книжки з місця на місце. Точно, як я, минулого разу.

- Що тут було? - раптом спитав він.

- Фото.

- Яке?

- Не пам'ятаю точно, армійське якесь. Там були зображені тато та його друзі по службі.

- А зараз, де воно?

- Поняття не маю, тато прибрав, мабуть.

- Давно його нема?

- Не знаю, що ти причепився? Минулого разу я навіть не звернула уваги, чи було воно тут. Може, тато його вийняв ще раніше. Одне знаю точно, там було зображено чотири особи, Микитюк один із них. Може, батькові стало неприємно на нього дивитись.

- Микитюк... А хто ще?

- Та не знаю, говорю ж армійські друзі. Що ти причепився з цим фото? У нас схожі мають бути, якщо тобі цікаво, то можу пошукати.

- Знайди.

- Альбом у бібліотеці, зараз принесу.

- Сама підеш?

- Так.

- Давай, я поки що документи перегляну.

- Спочатку дивись ось ці, а потім уже ось цю теку.

- Сам розберуся. - Буркнув і сів читати.

Бібліотека знаходиться на цьому ж поверсі і я рада, що не доведеться йти біля страшної плями самій.

У тата велика добірка книг. Тут є кілька стелажів, є досить рідкісні екземпляри. З любов'ю провожу долонею по корінцях улюблених книг. Коли я навчалася у школі, то прочитала більшу частину з них. Я була нелюдимою дитиною. Лише у восьмому класі у мене з'явилися друзі. За що окрема дяка нашій хатній робітниці тітці Мілі.

У мене було багато няньок, і всі виявляли надмірну опіку. Я чинила опір і постійно тікала з дому, як бачите, з того часу мало що змінилося. Для того, щоб тримати мене під контролем, тато приставив до мене охоронця. Коли тебе скрізь супроводжує бодигард із кам'яним обличчям, це залишає мало шансів на дружбу. У мене навіть прізвисько було, у школі мене називали «принцескою». Тітка Міла була суворою жінкою, іноді мені здавалося, що навіть тато її побоюється, а я її поважала. Саме вона спромоглася переконати тата, що він таким чином не дає мені розвиватися і ставати самостійною. Папа прийняв її пораду, адже він прагнув зліпити з мене досконалість. Мабуть, самостійність це саме те, що, на його думку, мені не вистачало. Охоронець тепер не чекав на мене біля дверей класу і мені дозволяли гуляти з однолітками після школи, але іноді я помічала «кам'яне обличчя» в натовпі.

Дихати стало легше, у мене з'явилися друзі, як виявилося, я товариська людина, але з книгами попрощатися не вдалося. Я зріднилася з ними, а деякі перечитувала по кілька разів. Пам'ятаю, в дитинстві, тато говорив: «якщо книга тебе нічому не навчить, то хоч знатимеш, як пишуться слова». Тоді я його не розуміла, адже мільйон репетиторів навчали як правильно читати, писати та говорити. Татку, видужуй, я на тебе не серджуся, мені тебе не вистачає.

- Все добре? - Перервав мої роздуми Олександр. - Тебе довго не було.

- Так, задумалася просто. - Він пройшов повз полиці.

- Підозрюю, ти багато часу тут провела.

- Так помітно? - Посміхнулася у відповідь.

- Знайшла, що шукала? - Теж усміхнувся.

- Альбом має бути десь тут. - Почала шукати потрібну мені річ.

Тим часом Сашко провів пальцями по моїх зап'ястях, притис мене до стелажів своїм сильним тілом. Я охнула від несподіванки.

- Знаєш, чого я хочу зараз найбільше? - Поцілував моє плече й провів губами по шиї. Я вперлась руками об стелаж, намагаючись утримати рівновагу. Чоловік продовжив напирати, накрив мої долоні своїми.

- Припини так робити. - Мляво прошепотіла у відповідь.

- Ти зводиш мене з розуму.

Я обернулася до нього обличчям й наткнулась на затуманений погляд, що блукає моїм тілом, по устах, грудях, шиї. Він знайшов своїми мої губи та ніжно поцілував. Дотики м'які й водночас, глибокі, наполегливі. Відчуваю, його руки у мене на талії, він тісно притис моє тіло до себе. По шкірі пронеслась хвиля, розряд струму, що розбурхує кожну клітинку. Відвела обличчя убік, намагаюся відновити переривчасте дихання.

- Тихіше, це лише поцілунок. Я не стану на тебе накидатися. - Прошепотів мені в обличчя, а потім додав: - Принаймні тут і зараз.

Чоловік заправив пасмо мого волосся, що вибилося з зачіски назад за вухо. Іншою рукою продовжив притискати мене до себе. Я відчула тремтіння і збудження водночас, а ще розчарування, що все закінчилося так і не розпочавшись. Нічого, минеться, це лише гормони та хвилина слабкості. Хвилювання швидко спадає, і я відчуваю незручність, наче гола перед ним стою.