Еміль Золя - Пастка

добрячого прочухана. Праски теж уже стали червоними. Що за бісова дівка! Щойно обернешся до неї спиною — одразу ж учинить якусь капость. Тепер треба чекати чверть години, перш ніж можна буде взяти до рук праски. Жервеза присипала вогонь двома невеликими совками попелу. Окрім того, вона надумала почепити на латунний дріт під стелею кілька простирадл, що замість завісок затуляли б від них сонце. У пральні стало набагато ліпше. Щоправда, спека нікуди не зникла, однак можна було уявити себе у спальні за запиналом, крізь яке струменіло біле світло, або в якійсь схованці, далеко від усього світу, хоча крізь простирадла з вулиці й долинали квапливі кроки людей по тротуару. Також тепер можна було почуватися вільніше. Клеманс скинула блузку. Купо ніяк не хотів іти спати, тож йому дозволили залишитися, але він мусив пообіцяти, що спокійно сидітиме в кутку, бо зараз не та година, щоб байдики бити.

— Що та паразитка знову зробила з моїм «поляком»? — буркотіла Жервеза, маючи на увазі Оґюстіну.

Завжди, коли шукали маленьку праску, знаходили її в геть неочікуваних місцях, куди кляте дівчисько, були переконані прачки, ховало її з капості. Жервеза нарешті докінчила прасувати підкладку чепчика пані Бош. Потім узялася до мережива, розтягувала його рукою, розпрямляла, злегка притискаючи праскою. Цей чепчик був пишно оздоблений шлярками, прошвами, рюшами і вишивкою. Жервеза мовчки старанно працювала, розгладжуючи шлярки і прошви на «півнику» — залізному яйці, насадженому на стрижень з дерев’яною підставкою.

Запанувала глибока тиша. Протягом якогось часу було чути лише приглушене покривалом постукування прасок. По обидва боки великого квадратного столу господиня, дві наймички й учениця стояли, зігнувшись, і, поглинуті роботою, безперестанку водили туди-сюди руками. У кожної під правою рукою була підставка, пласка випалена цеглина, на яку ставили праски. Посеред столу стояла глибока тарілка з чистою водою, у якій скраю лежали ганчірка і маленька щіточка. У банці з-під заспиртованих вишень пахтів букет розкішних лілій. Білосніжні квіти перетворювали цей закуток на королівський сад. Пані Пютуа почала давати раду білизні з кошика, який приготувала для неї Жервеза. Там були серветки, панталони, блузи, манжети. Оґюстіна вовтузилася з панчохами й хустинками і, задерши голову, зацікавлено спостерігаючи за великою мухою, що літала попід стелею. А довготелеса Клеманс, якщо рахувати від ранку, вже впоралася з тридцятьма чотирма чоловічими сорочками.

— Тільки вино, ніякого спотикачу! — несподівано промовив бляхар, відчувши необхідність виголосити свій рішенець. — Спотикач дуже п’янить, його мені не треба!

Клеманс шкіряною ручкою з жерстяною обшивкою узяла з печі праску і піднесла її до своєї щоки, щоб переконатися, що та достатньо гаряча. Почовгала нею по підстилці, обтерла ганчіркою, що висіла в неї на поясі, і взялася до тридцять п’ятої сорочки, почавши прасування з кокетки та рукавів.

— Чи ти ба! — мовила вона за якусь хвилину. — Пане Купо, маленька чарчина запридуху нікому не зашкодить. От мене вона нівроку звеселяє... До того ж, що швидше наберешся, то веселіше буде. Ох! Я не морочу собі цим голову, бо знаю, що недовго мені ряст топтати.

— Як же ви надокучили своїми балачками про смерть! — перебила її пані Пютуа, яка не любила говорити про сумне.

Купо підвівся і, вважаючи, що його звинувачують у тому, нібито він пив горілку, почав сердитися. Він присягався своєю головою, головою дружини і своєї дитини, що не спожив ані краплі оковитої. Тоді підійшов до Клеманс і дихнув їй в обличчя, щоб вона пересвідчилася в цьому. Потім, впершись носом у її голі плечі, він почав хихотіти. Йому закортіло побачити більше. Клеманс, склавши спинку сорочки вдвоє і пройшовшись праскою з обох боків, саме працювала над манжетами й коміром. Через Купо, який і далі підбивався до неї, вона зробила зайву складку й мусила взяти щіточку, що лежала скраю глибокої тарілки, щоб нею накрохмалити те місце.

— Пані! — гукнула вона. — Та скажіть йому, щоб він не отирався біля мене!

— Дай їй спокій, ти геть стратив розум, — спокійно сказала Жервеза. — У нас обмаль часу, чуєш ти чи ні?!

У них обмаль часу, ти ба! І що з того? У чім його вина? Нічого поганого він не робив. Нічого не чіпав, просто дивився. Хіба не можна дивитися на прекрасні речі, які сотворив Господь Бог? Хай там як, а в цієї безсоромної Клеманс неабиякі цицьки! Вона могла б показувати їх і давати мацати за два су — за грішми ніхто не жалкував би. Робітниця більше не відбивалася, лише сміялася з цих грубих компліментів чоловіка, що загуляв. Вона навіть сама почала відбуватися жартами. Купо кепкував з неї через чоловічі сорочки. Отже, вона завжди працювала з чоловічими сорочками. Що й казати, та вона просто вжилася в них. Господи праведний! Вона добре їх знала, їй було відомо, як усе робиться. Через її руки пройшли сотні й сотні! У їхньому кварталі всі біляві й чорняві чоловіки носили на собі плоди її праці. Вона не припиняла прасувати, хоч її плечі й здригалися від сміху. Просунувши праску крізь отвір манишки, Клеманс заклала п’ять довгих складок на спині, потім відгорнула вилогу спереду і пригладила її, так само розмашисто гуляючи праскою.

— Справжня тобі корогва! — мовила вона і засміялася ще гучніше.

Зизоока Оґюстіна розреготалася й собі, таким кумедним видалося їй це слово. Її насварили. Та шмаркачка сміється зі слів, яких навіть не розуміє! Клеманс передала їй свою праску. Учениця бралася до роботи з рушниками і панчохами, коли праски ставали недостатньо гарячими для накрохмалених речей. Та вхопила вона її так незграбно, що обпеклася — на зап’ястку, ніби браслет, проступила довга червона смуга. Вона зарюмсала, звинувачуючи Клеманс, що та обпекла її навмисне. Робітниця, яка саме пішла по гарячу праску, щоб розгладити перед сорочки, одразу ж її втихомирила, пригрозивши, що випрасує їй одне й друге вухо, якщо та не припинить скиглити. Тим часом Клеманс підклала під манишку шматок фланелі й повільно совала праскою, щоб крохмаль встиг виділитися й засохнути. Перед сорочки став грубим і блискучим, мов цупкий папір.

— Клята шельма! — бурмотів Купо, який з упертістю п’яниці тупцяв позаду неї.

Він витягував шию, сміявся, скрегочучи, як погано змащене колесо. Клеманс, працюючи, міцно впиралася в робочий стіл, вивернувши зап’ястя, задерши й розсунувши лікті, зігнувши шию, і все її тіло була напружене, плечі піднімалися, граючи м’язами, що перекочувалися під м’якою шкірою, вологі від поту груди роздималася в рожевому затінку розхристаної сорочки.