Еміль Золя - Пастка

— Пані! Пані! — закричала Клеманс. — Та скажіть йому, хай заспокоїться врешті-решт!.. Якщо він не відчепиться, то піду геть. Я не збираюся терпіти приниження.

Жервеза допіру натягнула чепчик пані Бош на грибоподібну підставку, обтягнуту тканиною, і тепер ретельно гофрувала мереживо маленькою праскою.

— Їй-богу, Купо, ти геть збожеволів, — роздратовано сказала вона, ніби сварила дитину, що комизиться, бо хоче їсти варення без хліба. — Іди ляж поспи.

— Так, ідіть поспіть, пане Купо, так буде ліпше, — промовила пані Пютуа.

— Отакої! — затинався він, не припиняючи гиготіти. — Які ж ви все-таки манірні!.. Що, не можна вже й повеселитися? Я знаю, як слід поводитися з жінками, ще ні разу нічого їм не зламав. Чоловік може вщипнути, але далі він не піде, правда ж? Та й то лише, щоб скласти шану жіночому племені... До того ж на те й виставляють товар, щоб покупець вибирав, хіба не так? Чому ця висока білявка виставила тут напоказ усе, що має? Ні, так не годиться...

І, обернувшись до Клеманс:

— Знаєш, моя кізонько, даремно ти так приндишся... Якщо це через те, що тут є люди...

Але йому не вдалося закінчити фрази. Жервеза без видимих зусиль обхопила його однією рукою, а другою затулила йому рота. Поки вона підштовхувала його вглиб пральні, до їхньої кімнати, Купо задля жарту вдавано пручався. Вивільнивши рот, він вигукнув, що залюбки піде спати, але та висока білявка має прийти погріти йому ніжки. Потім було чути, як Жервеза стягує з нього черевики. Роздягаючи його, вона по-материнському злегка поплескувала його. А коли знімала з нього штани, він раптом несамовито розреготався, розвалившись долічерева посеред ліжка, хвицав ногами і белькотів, що вона його лоскоче. Насилу Жервеза дбайливо закутала його, як дитину. Йому принаймні зручно? Та замість того, щоб відповісти, він гукнув до Клеманс:

— Іди, моя кізонько, я тут, чекаю на тебе.

Коли Жервеза повернулася до пральні, зизоока Оґюстіна саме діставала прочуханки від Клеманс. Приводом для цього стала брудна праска, яку взяла з печі пані Пютуа, і, не маючи про те й гадки, споганила блузку. Власне кажучи, винна була Клеманс, яка забула почистити свою праску, але вона не хотіла в цьому зізнаватися і звинувачувала Оґюстіну, присягаючись святими небесами, що то була не її праска, незважаючи на шар припаленого крохмалю, який лишився на споді. Дівчисько, обурене такою несправедливістю, не криючись, плюнуло їй прямо на сукню і отримало у відповідь добрячого ляпаса. Зизоока попихачка знову зайшлася сльозами й узялася чистити праску: спочатку зішкребла з неї бруд, потім пройшлася по ній недогарком свічки і насамкінець витерла. Але щоразу, коли їй треба було минати Клеманс, вона плювала їй ззаду на спідницю й нищечком хихотіла, дивлячись, як слина розтікається по тканині.

Жервеза продовжила гофрувати мереживо на чепчику. І в цій тиші, що раптово запала, з глибини приміщення долинав хриплий голос Купо. Він був усе ще в доброму гуморі, весь час сміявся, белькочучи сам до себе:

— Ох і дурна моя жінка!.. Дурна, що вклала мене спати!.. Ба! Це ж яка дурість лягати пополудні, коли спати зовсім не хочеться!

А тоді раптом захропів. Жервеза полегшено зітхнула, втішена, що він нарешті заспокоївся й тепер відпочиватиме на двох добрих матрацах, поки з нього не вивітриться весь хміль. І серед мовчанки, не припиняючи вправно орудувати маленькою гофрувальною праскою, вона заговорила спокійним рівним голосом.

— І що ж тут вдієш? Він же не при своїм розумі, на нього не можна гніватися. Якби я почала сваритися з ним, нічого путнього з цього б не вийшло. Краще притакувати йому і постаратися вкласти спати. Принаймні, так він швидше вгомониться і дасть мені спокій... Та Купо і не злий, любить мене. Ви ж бачили допіру, що він ладен був плазувати навколішки, аби лиш поцілувати. Мені ще пощастило, бо є чимало таких, які, випивши, навідуються до інших жінок... Він же завжди повертається додому. Звісно, любить пожирувати з робітницями, але до більшого ніколи не доходить. Послухайте, Клеманс, не варто ображатися. Та ви самі гаразд знаєте, що таке п’яний чоловік: він рідних батька й матір уб’є, а потім навіть не згадає про це... Ох! Я прощаю йому від чистого серця. Всі чоловіки на один копил зроблені.

Ці слова Жервеза промовляла в’яло, безпристрасно, бо вже звикла до бучних веселощів Купо. Хоч вона й намагалася оправдати своє поблажливе ставлення до нього перед іншими, але не бачила нічого поганого в тому, що він при ній щипає дівчат. Коли вона замовкла, знову запала тиша, яку ніщо не порушувало. Пані Пютуа, беручи нову річ, щоразу висовувала з-під кретонової облямівки, якою було оздоблено покриття столу, кошик, а потім заштовхувала його назад. Випрасувавши одежину, вона витягувала короткі руки й клала її на полицю. Клеманс закінчувала прасувати тридцять п’яту чоловічу сорочку. Роботи було сила-силенна: щоб упоратися з нею до одинадцятої години, треба було поквапитися. Уся пральня, забувши про розваги, так прикипіла до прасок, що аж дим ішов. Голі руки снували туди-сюди, рожевими плямами відтінюючи білизну тканини. У піч знову засипали кокс, і коли сонце, пробиваючись поміж простирадл, яскраво освітлювало її, було видно, як у його променях над нею піднімаються тремтливі струмені розпеченого повітря. Під стелею висіли спідниці й скатертини, а задуха стала такою нестерпною, що зизоока Оґюстіна, в якої пересохло в роті, облизувала губи кінчиком висунутого язика. Пахло розжареним чавуном, прокислим крохмальним розчином, пригаром на прасках, затхлістю лазні, а ще вловлювався терпкий запах спітнілих тіл та злиплого волосся чотирьох напівоголених робітниць. Букет розкішних лілій у банці з позеленілою водою почав в’янути, видихаючи чистий і дуже сильний аромат. І час від часу серед стукоту прасок та шкрябання кочерги об піч розкочувалося розмірене, як цокання величезного годинника, хропіння Купо, що немов задавало ритм напруженій роботі пральні.

На ранок після гулянки бляхаря завжди катувало похмілля, та таке страшне, що цілий день у нього несамовито боліла голова, нечесане волосся стояло сторч, з рота тхнуло, а обличчя було розпухле й перекошене. Спав він тоді допізна, вилазив з постелі хіба що о восьмій годині, волочився по пральні, раз за разом спльовуючи й не наважуючись вирушити на будову. Ще один день було змарновано. Уранці він скаржився на те, що ноги у нього мов ватяні, обзивав себе несусвітнім дурнем, що дав себе втягнути у пиятику, яка, звісно,