Максим Іванович Дідрук - Теорія неймовірності, Максим Іванович Дідрук

Паулеві Мюллеру, хіміку, що запропонував інсектицид проти переносників інфекцій, присвоїли Нобелівську премію з фізіології та медицини. ДДТ масово виробляли та застосовували в усьому світі, а потім… з’явилася Рейчел Карсон.

Американка Рейчел Луїза Карсон була біологинею, письменницею та природозахисною діячкою. 1962 року вона опублікувала книгу «Мовчазна весна», де переконувала, що саме ДДТ став причиною масової загибелі птахів, а також зростання кількості випадків хвороб печінки, численних вроджених патологій і лейкемії в дітей. Карсон була надзвичайно впливовою. До неї дослухалися політики, її читав президент Сполучених Штатів, а «Мовчазна весна» взагалі мала ефект вибуху бомби. Продажі останньої відразу сягнули понад сотні тисяч примірників. Виник цілий рух спротиву використанню ДДТ, і 1972-го пестицид заборонили. Спочатку в Сполучених Штатах, а потім у всьому світі.

Втім, усе виявилося не так просто.

Одразу після публікації «Мовчазної весни» окремі вчені та лікарі виступили із заявами, що в книзі забагато перебільшень і нічим не підтверджених суджень, однак їхні голоси потонули в загальному галасі обурення. Час спливав, і чимало рандомізованих досліджень у США, Канаді та західній Європі не встановили жодного зв’язку між застосуванням ДДТ та хворобами, про які писала Рейчел Карсон. Інсектицид абсолютно точно не зумовлював проблем із печінкою чи лейкемії. Єдиним видом онкологічних хвороб, діагностувати які стали частіше впродовж періоду, описаного в «Мовчазній весні», був рак легень, пов’язаний, утім, винятково з курінням. Іще більше запитань виникло, коли орнітологи з Національного Одюбонівського товариства, які щорічно облікують птахів у США, ствердили, що за період використання ДДТ популяції видів птахів, про які згадувала Карсон, зросли. Кількість особин певних видів збільшилася вп’ятеро. Згодом також з’ясували, що Вільям Ракельшаус, тогочасний голова американської Агенції з охорони довколишнього середовища, жодного разу не прийшов на слухання з приводу ДДТ та не прочитав фінального звіту на 9000 сторінок, який переконливо доводив безпечність інсектициду. Рішення про заборону ДДТ було повністю політичним, ухваленим під тиском і на догоду громадськості.

Наслідків цього рішення довго не чекали. Малярія переможно повернулася. В Індії щороку знову заражалися до 6 мільйонів осіб. У Шрі-Ланці, де 1968-го захворіли тільки 17 людей, після відмови від ДДТ стався спалах: малярію підхопили півтора мільйона осіб. Нові випадки знову реєстрували на півдні Сполучених Штатів. Інсектициди, що замінили ДДТ, — на кшталт діелдрину, хлордану чи токсафену — були дорожчими, менш ефективними та значно, значно токсичнішими. Однак це вже не відігравало ролі. Суспільство було категорично проти ДДТ.

Людину, якій усе життя втовкмачували, нібито ДДТ — це найстрашніша отрута, навряд чи переконає в протилежному кілька абзаців тексту. Та ось вам іще один факт. У 2006, після тридцяти років тотальної заборони, Всесвітня організація охорони здоров’я визнала свою помилку й нарешті переглянула політику щодо ДДТ. Інсектицид не просто дозволили застосовувати, а рекомендували як найбільш ефективний і безпечний засіб боротьби з малярійними комарами.

Це не критика Рейчел Карсон. Вона стала засновницею природоохоронних рухів як явища, вона не злічити скільки всього корисного зробила для захисту природи, проте щодо ДДТ Карсон помилялася. Її книга ґрунтувалася не на фактах, а на страху та хибній інформації, проте письменниця виявилася достатньо впливовою, щоби переконати суспільство в реальності змальованої нею загрози. Внаслідок цього загинули мільйони людей, переважно дітей. Суспільству знадобилося довгі тридцять років, щоб усвідомити помилку. І це вкотре доводить, що підґрунтям для ухвалення будь-яких рішень мають бути реальні дані, а не забаганки натовпу.

Докази еволюції

Прихильники креаціонізму, які не можуть змиритися з думкою про спільних для людини з приматами предків, часто вимагають неспростовних доказів дарвінівської теорії. Наприклад, просять продемонструвати проміжну ланку між мавпою та людиною чи щось таке. Здебільшого за цією вимогою стоїть тверде, але через те не менш хибне переконання, начебто доказів теорії еволюції немає. Чомусь такий погляд доволі поширений навіть серед тих, хто загалом погоджується з ученням Дарвіна про природний добір. Так, учені не можуть навести проміжну ланку між мавпою та людиною, ось тільки причина криється геть не в помилковості теорії еволюції. Річ у тім, що такої ланки просто немає. У природі не існувало та просто не могло існувати істоти, яка була б напівлюдиною-напівприматом. І це зовсім не означає, що теорія еволюції позбавлена беззаперечних доказів.

Найближчими нині живими предками людини розумної є шимпанзе. Палеонтологічні знахідки та генетичні дані вказують на те, що процес відокремлення людей і шимпанзе від спільного предка розпочався десь сім мільйонів років тому. Цей процес був повільним, поступовим і не завжди лінійним. Інакше кажучи, за сім мільйонів років на планеті змінилося приблизно тридцять видів гомінідів. Саме тому вимога креаціоністів надати їм одну проміжну ланку апріорі безглузда. Еволюція — це процес повільного накопичення крихітних змін, які призводять до кращої пристосованості; вона не створює нових видів за помахом чарівної палички, відповідно еволюційних сходинок від мавп до людини було декілька. Ба більше, згадана цифра — три десятки проміжних видів — насправді майже напевно є більшою, оскільки цілком імовірно, що за останні сім мільйонів років Землю населяли види гомінідів, які не залишили по собі викопних решток або чиїх решток учені поки не знайшли.

Важливо також розуміти, що шлях від спільного з шимпанзе предка до виду Homo sapiens — це не пряма лінія, вздовж якої розташовані щораз розумніші та розвиненіші гомініди. Цей шлях радше має вигляд розгалуженого дерева, окремі гілки якого виявилися еволюційними глухими кутами, метафорично висловлюючись, всохли. Цікавим також є той факт, що під час антропогенезу, тобто від моменту відокремлення роду Homo від спільного з шимпанзе предка до моменту появи сучасної людини, траплялися періоди, коли на Землі водночас жили кілька видів людей. Востаннє це сталося порівняно нещодавно — 25 тисяч років тому. Тоді на планеті сусідили 4 різні види з роду Homo: неандертальці на півночі Європи, Homo erectus, або людина прямоходяча, на Яві, крихітна людина флореська на острові Флорес і Homo sapiens у решті світу. Це просто випадковість, що серед усіх чотирьох видів до нинішнього часу дожили лише ми.

Були навіть періоди, коли на планеті водночас жили шість різних видів людей. Приблизно 2 мільйони 100 тисяч років тому Землю населяли австралопітек африканський, австралопітек гарі, більш високорозвинений австралопітек Homo habilis, парантроп ефіопський, парантроп Бойса та парантроп масивний.

Їх можна побачити на власні очі, відвідавши будь-який достатньо великий природничий музей. Ось у Музеї природничої історії Відня є окремий зал, присвячений антропогенезу, з викопними рештками цілої низки проміжних видів між мавпами та сучасною людиною.

Для