Анатолій Луженецький - Проєкт Лазар, Анатолій Луженецький

Майже половина мого запасу мани пішла на те, щоб створити потрібну концентрацію для в'янення живої рослини. Меча не використовував, боячись поранити Сайлу. Розриваючи волокна руками, відпльовуючись від слизу, я розширював шлях усередину. Намацавши напарницю, акуратно потягнув її на себе, одночасно накладаючи на неї щит темряви.

Начебто ціла. Одяг розлізається на клапті, шкіра червона, але без опіку. Пульс у нормі, вона просто непритомна. Полегшено видихнув. Сам того не розумів, але всередині все стислося від переживань за Сайлу, і тільки зараз емоції дали про себе знати. Та запхнувши їх назад глибше, почав протирати дівчину від їдкого соку рослини.

Знявши свій плащ, обгорнув Сайлу і, підхопивши її на руки, поспішив назад, подалі від заростей. Про речі можна забути, добре, що основне в мене в сумці, напарниця тільки дрібниці носила.

Варто було вийти з території з підвищеним магічним фоном, як ліс став цілком нормальним. Пошук струмка зайняв небагато часу, тому за кілька хвилин, я вологою ганчіркою протирав дівчину, перевіряючи її тіло на наявність пошкоджень. На цьому процесі, Сайла і розплющила очі та стала озиратися на всі боки.

- Спокійніше, ми в безпеці, - я постарався заспокоїти її, нагнувшись до струмка, щоб змочити ганчірку.

Побачивши себе напівголою, дівчина сором'язливо прикрилася руками, що тільки викликало мою посмішку. Чого я там не бачив. Ця думка почала до неї доходити відразу. Переляк в очах став перетворюватися на жах.

На автоматі Сайла спробувала запахнутися в плащ, але він і так постраждав від соку рослин, і було потрібно зовсім небагато зусиль, щоб порвати його. Що й сталося. Очі у Сайли стали ще більшими, тоді вона почала шукати свою сумку. Я м'яко проговорив, зупиняючи її.

 - Твої речі залишилися там. Заспокойся, зараз щось придумаю.

Я зарився у свою сумку, шукаючи щось підходяще. Мої змінні речі будуть занадто великі, дівчина в них потоне. Рука натрапила на шкіряний згорток: рухомий костюм мисливця. Хм... а коли я її собі поклав? Мабуть, коли збирався в похід, подумав, що може це щось зі свого спорядження.

Діставши її, радісно простягнув напарниці. Побачивши, що їй пропонують, Сайла замахала головою, відмовляючись надягати це.

- Та годі тобі! До міста дістатися і там купимо новий одяг. Чи йди голою...

Знадобилося кілька хвилин на вмовляння. Коли дівчина здалася, дав свою змінку, нещадно підрізавши її, щоб одягнула під низ. Сік і білизну роз'їв, а ходити в шкірі без спідні - таке собі заняття.

Поки дівчина домивалася і переодягалася, розглядав свої речі. Весь верх постраждав. Не так сильно, як у Сайли, але ніби підносився. Плащ прийняв на себе найбільшу масу кислоти, а передні металеві пластини на броні потемніли. Схоже, серйозну роль зіграв щит, затримавши магічний компонент їдкого соку. А я ж навіть не знав про таку властивість.

Закінчивши перевіряти спорядження, обернувся подивитися, що робить Сайла. І так застиг. Якщо до цього, бачачи напівголу дівчину, я нічого не відчував, більше зосередившись на її порятунку, то зараз... навіть не знаю, хто більше відчував емоцій. Я, дивлячись на красиву фігурку в обтислому одязі і ковтаючи слину. Або Сайла згораючи від сорому. Шлях назад був швидкий. А коли ми зайшли в місто, здавалося, вся варта збіглася подивитися на цю красу. Та й не тільки варта.

Потім, мені довелося тікати від Бафа, коли ми зіткнулися з ним біля таверни. Але все вирішилося барильцем пива і розхвалюванням їхньої крихітки. На таке прийомні батьки Сайли були ласі. Звичайно, я проігнорував слова Неллі про те, що тепер мені треба взяти на себе відповідальність. Нехай скажуть спасибі, що врятував.

Того ж дня зайшов у гільдію, здаючи завдання на розвідку і не полінувавшись, розписуючи Кайлу всі подробиці. Хлопець був на піку щастя, ледь би не рохкаючи від сміху. Отримавши від нього гроші, пішов за Сайлою, щоб оновити їй речі, заодно і броню на ремонт віддам.

Обійшлися без надмірностей, купивши те, що пропало. Затримка вийшла тільки з Бафом. Коваль запросив мене у свою майстерню, де я побачив свій клинок на робочому столі.

- Де ти дістав цей меч, малий?

- Спадок із батьківщини, - я анітрохи не обманював, але й те, що я з іншого світу, не збирався розповідати. - А що?

- У нього така щільна структура, що навіть не піддається обробці, - очі чоловіка горіли якимось фанатичним вогнем, він ласкаво провів долонею по клинку. - Минулого разу, коли ти приніс його, я подумав, що це меч, який тільки зійшов з-під руки, та ти приніс його вдруге...

І нічого не змінилося, - я подумки договорив за Бафом, який замовк. Ну так, все-таки технології в плані виробництва в моєму світі пішли далеко вперед. Тому коваль і дивується. Пригадую, що Валмір також поклав погляд на мій меч.

- Забирай його і можеш не приносити, а то не дай Ферус я не зможу стриматися!

- А ти не знайомий з Валміром із Граду? - вирішив все-таки поцікавитися.

- Без поняття, хто це! - якось квапливо відповів коваль і змахнув молотом руці, вказуючи на двері. - Вали вже, мені працювати треба.

Швидко забравши спорядження, я залишив Бафа в спокої. Хм... а Ферус це ще якийсь місцевий божок? Однак це питання так і не було озвучено, є справи важливіші. Тим паче, ця тема мені не дуже цікава.