IrenStasiuk - Місто під чарами, IrenStasiuk

— Мамо... Ти маєш знати. Тут щось не так, з Києвом. Можливо, все змінюється. Нам треба поговорити.

Тим часом Олена пішла кілька кроків убік, намагаючись знайти свою власну внутрішню гармонію, щоб не втратити себе в усій цій бурі емоцій. І вона теж зрозуміла, що їй не вистачає близькості, цього зв’язку з рідними. Якби хоч хтось був поруч із нею зараз, щоб подати руку підтримки. І ось, її думки про батьків теж почали випливати.

Вона зробила кілька кроків до телефону і набрала номер. Через кілька секунд її почуло:

— Олено, що трапилось? — голос батька був таким же суворим і спокійним, як завжди.

— Тато, ти де? Я... Я повинна тебе побачити. Тут щось... змінюється. Місто стало іншим. І ми... ми не можемо це зупинити.

Її батько замовк на кілька секунд, перед тим як відповісти, ніби обмірковуючи кожне слово.

— Ти не одна, Олено. Ми знаємо, що відбувається. Я знаю, що відбувається. Це не просто так. Київ... цей стародавній місто не буде іще довго спокійним. Бажано, щоб ви обоє залишалися осторонь цієї гри.

Ці слова, навіть без особливої емоційної навантаженості, прокололи її наскрізь. Що він мав на увазі? Що вони не могли зупинити ці події? Що вони взагалі можуть зробити? Батько завжди був рішучим, і якщо він говорив це, значить, все було справді серйозно.

— Ми з Артемом повинні зрозуміти, чому все це почалося, — намагалась пояснити Олена. — Це не просто якісь магічні викиди. Це більше, ніж ми думали.

Але її батько перервав:

— Не бійтеся змін. Але якщо ви порушуєте правила цього міста, знайте, що це може мати наслідки.

Щось важливе, але непроговорене відлунювало в його словах. Олена відчула, як серце прискорилося від страху та неспокою.