IrenStasiuk - Місто під чарами, IrenStasiuk

Розділ 16. Шлях до Світла

 

Скільки часу пройшло від того моменту, коли Олена та Артем стали частиною цього невидимого світу, ніби сам Київ почав жити по-іншому? Після того, як Марина з’явилася, все стало важчим. Її слова, її присутність змінили атмосферу, зробили її нестерпно напруженою. Київ став ворожим, а магія, яка колись була їхньою підтримкою, тепер тиснула на них, змушуючи шукати відповіді там, де вони ще не з’являлися. Вони не могли просто залишити все, бо тепер все було занадто переплетено.

Київ, цієї ночі, здавався настільки живим, що навіть повітря навколо просякнуте магією наче пульсувало разом з серцями Олени та Артема. Вони йшли в темряві, лише місячне світло ледве освітлювало їхній шлях, коли вони наближалися до храму. Чим ближче, тим сильніше ставало відчуття, ніби цей стародавній камінь вбирав їх енергію, а разом із нею — всі страхи та надії. Місто навколо якось заглушило всі звуки. Здавалося, навіть вітер боїться порушити тишу цієї ночі.

Це місце було особливим. Всі ці роки Київ тримав свої секрети, приховуючи їх під шаром історії. Але тепер ці секрети стали доступні. Київ більше не був просто столицею, містом з багатовіковою історією, він був місцем, де магія жила у кожному камені, де древні сили таємно впливали на людські долі.

Кроки Олени стали важчими, коли вони увійшли в храм. Простір всередині був незвичайно холодним і порожнім, як пустий простір між вимірами. Відчуття тут було таким, ніби сама магія Києва знаходилася тут, готуючись до того, щоб покарати або дарувати нову долю.

— Це місце... — шепотом вимовила Олена, оглядаючи стіни, вкриті стародавніми написами, які вона не могла розібрати. Вони здавалися такими знайомими, проте все одно залишалися незрозумілими.

Артем, йдучи поруч, важко зітхнув. У його очах можна було побачити не лише сумнів, але й рішучість. Він розумів: тепер вони не мали права відступити.

— Щось тут не так... — промовив він, зупиняючись. — Я відчуваю... ніби нас хтось спостерігає.

В цей момент в повітрі справді щось змінилося. Легкий вітерець, що приносив запах землі та старовини, різко обірвався. Тиша, яка вже давно вкрита цей храм, стала глибшою. Вона почала давити на груди, ніби важкий туман опускався на їхні серця.

І раптом перед ними з’явилася фігура. Це була Марина. Вона стояла в тіні, її темний силует був обрамлений магічним світлом, яке відбивалося від старих каменів храму. В її погляді знову було те саме дивне поєднання впевненості та невідомої загрози.

— Чому ти тут, Марина? — Олена зробила крок вперед, її голос здався неприязно спокійним. Вона все більше відчувала, що сестра — частина чогось більших змін, і це не могло бути випадковим.

Марина не відповіла одразу. Вона лише зробила кілька кроків до них, і її постать стала більш чіткою. Вона була вільною, її магія повністю відкрита. Здавалося, що вона вже не була тією людиною, яку вони знали раніше.

— Я тут, щоб допомогти вам, — її голос був тихим, але в ньому відчувався натиск, який не залишав місця для сумнівів. — Але ви повинні зрозуміти одне: якщо ви хочете пройти цей шлях, то йти по ньому треба до кінця. Без жалю. Київ не прийме вас інакше.

Артем, не витримавши, запитав:

— Що ти хочеш сказати? Що нам робити? Що ми знаходимо тут?

Марина зробила паузу, її погляд м’яко впав на них, але в її очах все одно світилася таємна глибина.

— Ви повинні зрозуміти, що Київ — це не просто місто. Це єдине місце, де межі між світами стикаються. Ваше завдання — пройти через те, що розділяє ці світи, і повернути зв’язок між ними. — її слова стали для Олени та Артема як шок, немов крига, що тримала все їхнє існування, раптово тріснула.

Олена кивнула, відчуваючи, що в її серці зростає тривога. Це не було лише випробуванням сили чи мудрості — це було випробуванням їхніх душ.

— Що саме ми повинні зробити? — запитала Олена, її голос втратив твердість, ставши більш пораненим.

Марина оглянула храм, її обличчя знову стало спокійним, але в її очах можна було побачити глибину таємниці.

— Є одне місце, куди вам треба потрапити. Тут, у Києві, є щось, що контролює баланс магії. Це місце сховане серед самого серця стародавніх вулиць, але якщо ви знайдете його, ви зможете побачити, що змінює цей світ. Те, що визначає, як Київ буде існувати далі. — її слова звучали як одкровення, але вони також несли неймовірний тягар.

Артем зробив глибокий вдих, і, нарешті, його голос прозвучав твердим.

— Ми йдемо. Якщо це те, що нам треба зробити, ми не можемо відступити. Ми маємо знайти це місце.

Марина подивилася на них з якимось внутрішнім сумом, немов знала, що їхній шлях буде нелегким.

— Будьте обережні, — сказала вона. — Якщо ви підете туди, ви відкриєте двері, які вже не можна буде закрити. Це не просто фізична подорож. Це подорож у саме серце Києва, в його душу. І ви повинні бути готові до всього.

Всі троє мовчки вийшли з храму, стоячи на порозі наступного етапу їхньої подорожі. Київ був з ними, але тепер вони відчували, як його магія обертається проти них.

Олена підняла голову. Місяць вже не був таким яскравим, як раніше, але він освітлював їхній шлях. Вона бачила те, що інші, можливо, не побачили б. Вони були на межі великої події, і Київ, цей великий і загадковий місто, був готовий їх випробувати.

— Ми це зробимо, Артеме, ми знайдемо цей шлях. — сказала Олена твердо, і хоча її голос здавався впевненим, в серці вона відчувала страх. Але більше не було місця для сумнівів.

І так, вони йшли через темний Київ, що дихав магією, готові до наступних випробувань, які чекають їх на шляху. Вони знали: це буде їхній шлях, їхня битва, і вони не відступлять. Вірити чи ні — це не було важливо. Вони були готові прийняти все.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍