Уляся Смольська - Бос для двох, Уляся Смольська

Глава 19

Після перерви і кави напруга почала потроху відпускати. Гаряча, міцна кава трохи заспокоїла розбурхані емоції. Я повернулася в офіс і взялася за роботу. Намагалася зосередитися на документах, але думки про маму й Дениса постійно пульсували в голові. Відрядження, їхня ніч, її самовдоволена посмішка – усе це не давало мені спокою.

Глибоко вдихнула й видихнула, спробувала заспокоїтися, коли раптом пролунав дзвінок на внутрішній телефон. Денис викликав мене до себе. Моє серце пропустило кілька ударів, а руки мимоволі затремтіли. Я знала, що рано чи пізно ця розмова відбудеться, але не очікувала, що так швидко.

Зібравши волю в кулак, я піднялася з крісла і попрямувала до його кабінету. Шлях до нього здавався довгим і важким. Я відчувала хвилювання і тривогу, але водночас було якесь надійне відчуття, що він мені все пояснить.

Коли я зайшла до кабінету, Денис стояв біля свого столу. Його погляд одразу зустрів мій. Я побачила в його очах блиск, який завжди змушував моє серце стискатися. Він радісно усміхнувся, підійшов до мене швидкими, впевненими кроками.

— Інно, — його голос був низьким і теплим, він взяв мене за руку, — ти не уявляєш, як я скучив за тобою.

Він ніжно підніс мою руку до своїх губ і поцілував її. Це був такий м'який і теплий жест, який на мить змусив мене забути про все інше. Але потім спогади повернулися.

— А як же Оксана Іванівна? — запитала я, дивлячись на нього з недовірою. — Вона вихвалялася, казала, що це була найкраща ніч в її житті...

Голос мій зірвався, а на очах з'явилися сльози. Мене охопило відчуття, що я зараз стою на межі між правдою і брехнею, і це було нестерпно.

Денис подивився мені у вічі, його погляд був спокійним, але повним рішучості.

— Сонечко, — він лагідно взяв моє обличчя в долоні, — між нами нічого не було. Мені потрібна тільки ти, — сказав він з такою ніжністю, що моє серце мимоволі почало танути.

Я дивилася йому у вічі, намагаючись зрозуміти, чи говорить він правду. Його обличчя було близьким, а дотик його рук дарував мені відчуття безпеки. Він нахилився ближче, і наші губи з'єдналися в м'якому поцілунку. Усі мої страхи поступово потанули від його дотику, і в ту мить світ знову став прекрасним.

Але раптом двері кабінету відчинилися, і в кімнату без попередження зайшла мама.

Її самовпевнений вигляд одразу порушив той маленький світ, який ми з Денисом намагалися створити для себе.

Мама зайшла, не зважаючи на те, що ми з Денисом ще не встигли відійти один від одного. Пихата усмішка промайнула на її губах, коли вона побачила нас разом. Її навіть не збентежила наша близькість в той момент.

— Вибачте, що перебиваю, — її голос був начебто ввічливим, але я відчувала приховану зневагу. Вона на мить зупинилася, розглядаючи ситуацію, а потім, підійшла до Дениса і впевнено додала: — Денисе Захаровичу, ми повинні обговорити кілька питань щодо поїздки. Можу зачекати, якщо ви зайняті.

В її словах явно прослизала іронія, а погляд, спрямований на мене, підкреслював, що вона відчуває свою перевагу.

Денис відійшов від мене, і хоча його погляд був спокійний, я відчула, як його напруження почало зростати. Він намагався тримати все під контролем, але ситуація була явно гострішою, ніж це могло би бути.

— Оксано Іванівно, я вам повідомлю, коли зможу обговорити деталі, — спокійно відповів він, намагаючись тримати офіційний тон. — Зараз я зайнятий іншими справами.

— Звісно, — її тон зм'як, але погляд залишався колючим. — Просто хочу нагадати, що важливі рішення не можуть чекати.

Мама поглянула на мене з викликом. Мене знову охопив гнів, але в той момент важко було вирішити, чи варто давати волю своїм емоціям. Мама випромінювала впевненість у собі, ніби зараз керує ситуацією, і це мене нестерпно дратувало. Вона явно насолоджувалася тим, що зайшла в кабінет у такий момент і завадила нашому поцілунку.

Денис знову підійшов до мене.

— Інно, я дуже радий, що ти тут, — він вимовив це з такою ніжністю, ніби в нас не було стороннього глядача. — Ми все обговоримо. Але трошки згодом. Зараз я мушу зайнятися робочими питаннями.

Я кивнула, але настрій уже був зіпсований. Усі сумніви й розчарування, що накопичилися всередині мене, почали прокидатися з новою силою. Денис дивився на мене, намагаючись заспокоїти, але присутність мами створювала таку напружену атмосферу, що було важко зосередитися на його словах.

— Я вас залишу, — раптом сказала я, відчуваючи, що більше не можу витримати цю ситуацію. Перш ніж він встиг відповісти, я вже рухалася до дверей.

Я чула, як мама щось шепотіла Денису, коли виходила. Від її переможної посмішки мене охопило почуття несправедливості, але водночас я зрозуміла, що не можна дозволити їй зруйнувати те, що між нами з Денисом було справжнім.

Зробила глибокий вдих і повернулася до свого кабінету. Кава ще стояла на столі, вже трохи охолола, але я взяла чашку і зробила кілька ковтків. Все, що трапилося цього дня, здавалось надто складним і заплутаним. Треба абстрагуватися від емоцій і працювати далі.

Робочий день тягнувся надзвичайно повільно. Я не могла зосередитися ні на чому конкретному, плуталася в завданнях і думках. Кілька разів намагалася переробити документи, але кожен раз знаходила нові помилки, що врешті-решт змусило мене злитися на себе. Головна причина мого занепокоєння залишалася тією ж — Денис і мама. Все, що сталося останнім часом, як коловорот, постійно прокручувалося в голові. Думки про маму і Дениса не відпускали мене, плуталися в голові, викликаючи тільки злість і роздратування. Я знову і знову починала працювати над одним і тим самим завданням, але потім знову й знову переробляла, не знаходячи собі місця. Це вже було якесь божевілля.

До вечора почала боліти голова, і коли я нарешті поглянула на годинник, який показував завершення робочого дня, я з полегшенням зітхнула. Нарешті. Мені потрібно трохи відпочити, відійти від усіх цих думок. Я вже почала збирати свої речі, коли двері раптово відчинилися і в кабінет зайшов Денис. На обличчі, як завжди, сяяла впевнена усмішка.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍