Аманді Хоуп - Таємниця Чорного Дракона, Аманді Хоуп

Глава 25

- Навіщо це? - видавила з себе нещасно.

- Це вже вам видніше, - чомусь скривджено простягла дівчина. - Якісь у вас свої таємниці.

- Немає ніяких таємниць, - видихнула я приречено і, накинувши сорочку, вирушила вмиватися.

Треба терміново повернути бадьорість розуму та духу, щоб підготуватися. Зустріч із Чорним драконом не віщує нічого доброго.

Наспіх поснідавши, почала збиратися, ретельно підбираючи одяг. По-перше, воріт не повинен бути надто відкритим, щоб, чого доброго, його високість не помітив амулета. По-друге, в моєму одязі не повинно бути і натяку на кокетство, тільки діловий стиль, наскільки це можливо з сукнями суцільно в квіточку, великою кількістю рюш і лякаюче яскравими забарвленнями.

Мірана, навпаки, сунула мені під ніс зовсім протилежні вбрання. Чомусь вона вбила собі в голову, що мені потрібно сподобатися принцу.

Як не намагалася, не змогла пояснити, що не хочу йому подобатися. Мені взагалі його увага ні до чого. Але дівчисько виявилося так само впертим, як і я.

Останньою краплею став розшитий золотими нитками корсет, який вона намагалася напнути.

Прикинувшись, що мені раптом стало погано, попросила Мірану принести води і поки та бігала, швиденько засунула злощасний корсет під ліжко.

Зі швидкістю солдата після побудови одягла свою білизну та вибрану мною сукню. Коли дівчина повернулася, я вже застібала верхні гудзики.

Служниця подивилася на мене підозріло, лагідно їй усміхнулася у відповідь. Цей раунд залишився за мною, але здається, далі вона не має наміру давати мені спуску.

Щоб умилостивити подружку довелося дозволити їй зробити мені зачіску. Я б просто зібрала волосся у хвіст, але, на жаль, у цьому світі найпростіша гулька на голові і та вимагала купи шпильок та заколок, а особливо вміння красиво укладати.

Коли, зрештою, з моїм вбранням було покінчено, Мірана дістала з шафки якісь баночки з пензликами, здається для макіяжу. Хоч світи різні, а жінка завжди залишається жінкою.

- Ні! - відмовила я категорично її порив зробити мене ще красивішою.

Якщо я прийду на зустріч із бойовим розфарбуванням на обличчі, принц точно вирішить, що маю до нього певний інтерес. І так-то, завжди поводиться зі мною наче я прилипала яка, а після подібного взагалі зазнається. Такого приниження я не винесу.

Сперечатись із служницею не стала, просто піднялася і вирушила на вихід, вона наздогнала мене вже на сходах і накинула мені на плечі плащ.

- Сьогодні вітряно, - пробурчала на виправдання свого вчинку, але йшла ззаду, до мене не наближаючись.

Лише ображено сопіла. Подуется і перестане, вирішила я і більше не звертала уваги на її мовчазний протест.

У тиші ми добріли до потрібної альтанки. Принца не було видно, мабуть, ми прийшли надто рано.

Дівчина на мене все ще ображалася і не розмовляла, тому від нудьги почала нарізати кола по стежці, чекаючи його високості.

Зробила кіл п'ять, коли в полі зору з'явився Чорний дракон. Я встигла забути, наскільки він гарний, і як карколомно впливає на мій слабкий організм. Не помічаючи того, задивилася на принца, непристойно довго не зводячи очей.

- Пані! - Мірана істотно до болю стиснула мій лікоть, щоб привести до тями.

І я їй була за це дуже вдячна. Зовсім не хотілося показувати його високородному Дракошеству, що зі мною коїться у його присутності. Це лише скороминуща слабкість, вона зараз пройде.

Подумки струснула себе, й присіла в поклоні, згадавши, як учора ввечері це робили принцеси.

Він холодно кивнув і жестом запросив мене пройти всередину альтанки, служницю залишаючи зовні, з її округлих очей зрозуміла, що щось не так. Мабуть, непристойно залишатися наодинці з чоловіком, хай навіть у відкритій альтанці.

- Моя служниця, - запротестовала я, але принц одразу перебив.

- Вона залишиться тут, - тон його голосу був крижаним. Принц показав рукою на невеликий пеньок поруч із альтанкою і продовжив:

- Якщо вона стане там, зможе нас чудово бачити.

"Але не почує" - додала я про себе.

Мірана вклонилася і побігла до пенька, а я, простеживши за нею, піднялася сходами альтанки.

Початок мені вже не подобався, усередині почало зароджуватися роздратування на цього деспота. Відчуття, що всі, завжди і скрізь повинні йому підкорятися. Моя душа бунтувала проти подібного, але зовні доводилося залишатися ввічливою та привітною.

- Вже освоїлися у палаці? - запитав несподіване його високість, як тільки ми приземлилися на лавки.

- Дякую, - відповіла чемно холодно. - Освоююсь.

Чого це він веде себе як вихований, змушуючи мене ще більше нервувати.

- Не люблю довгих передмов, - змінив він приємний тон, на свій звичайний, і я навіть полегшено видихнула. –-Давайте перейдемо одразу до справи.

- Цілком з вами згодна, - усміхнулася в'їдливо. - Мені теж не подобається, коли ходять навколо.

- Тим краще, - швидко підхопив цей ірод і наказним тоном додав: - Подивіться мені у вічі!

І я, проти своєї волі, моментально виконала його наказ.

Як тільки наші погляди зіткнулися, мене почало затягувати в чорну вирву його очей. Приготувалася до нової порції болю, але зненацька все обірвалося, не встигнувши початися.

Здивовано зморгала, не розуміючи, що відбувається.

- Зніми його! – гаркнув розлючено Дракон, а я злякано підскочила.

- Що? - не зрозуміла, що відбувається і чому він дивиться на мене з такою ненавистю.

- Амулет! - процідив принц крізь зуби. - Зніми його негайно!

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍ Сподобався роздiл? Чесна оцінка допоможе авторові у написанні книги. Анонімно