Аріна Вільде - Мій супер сусід, Аріна Вільде

- Не курю. - Дивиться на мене примружившись, наче намагається згадати щось.

А я раптом розумію, чому його обличчя здається мені таким знайомим. Точно, це ж з ним Кіра поїхала, коли я дерся по дереву на балкон.

- А шкода. - І без передмов б'ю його кулаком у ніс. Але хлопець не зі слабких: трохи похитнувшись убік від такого сильного удару, він швидко випрямляється і летить на мене.

- Ти що, взагалі охрінів? - Він вищий за мене і ширший, але я виріс на вулиці і більше п'ятнадцяти років займаюся боксом, тому легко блокую його удар і з усією силою б'ю прямо в живіт.

Хлопець падає, хапаючись за забите місце, кашляє, але мені цього мало. Хочу прибити його прямо тут, у цьому  провулку, за те, що насмілився доторкнутися до Кіри, за те, що, можливо, вона стогнала під ним так само солодко, як і піді мною, але згадую, що я не вбивця і що  будь-якої миті хтось може заглянути сюди. Я хочу лише залякати його, а для цього достатньо кількох показових ударів.

- Слухай мене, - хапаю його за комір футболки, змушуючи дивитися на себе, - ще раз побачу поруч з Кірою - і тебе знайдуть у якомусь сміттєвому баку. Мертвим. І якщо хоч пікнеш їй про цей інцидент - прострілю ногу, збагнув? - Піднімаю край футболки, показуючи ствол. Пацан активно махає головою, в очах жах, і я, вдаривши його ще раз по обличчю для переконливості, звалюю подалі, доки не передумав.

Зовсім дах поїхав через це дівчисько, дійшло до того, що я серед білого дня відмутузив якогось лівого пацана. Тільки за те, що насмілився доторкнутися до неї.

Ляскаю дверцятами машини і їду в спортзал. Найкращий засіб заспокоїтися та випустити пар. В останні кілька тижнів все моє ретельно збудоване життя котиться коту під хвіст.

Кілька годин поспіль б'ю грушу, поки не втомлююся так, що немає сил навіть прийняти душ. Повертаюся додому, падаю на ліжко і одразу ж засинаю. А прокидаюся посеред ночі і не можу викинути з голови нового партнера Тумана та дівчину, що спить за стіною. Або не спить. Кілька хвилин борюся зі спокусою забратися до неї та програю. Спритно перестрибую через бортик балкону, посміхаюся, коли виявляється, що двері в її кімнату не зачинені, тихо крадусь до ліжка і з її мирного дихання розумію, що так, заснула.

Лягаю поряд, боячись розбудити, забираюся під тонку ковдру, вдихаю запах її волосся і намагаюся зрозуміти, якого біса зі мною відбувається і відколи я поводжуся як  збоченець.

Сподобався роздiл? Чесна оцінка допоможе авторові у написанні книги. Анонімно