Марія Люта - Настя і вовки. Пробуди в мені звіра, Марія Люта

Глава 10.4

Розділ 10.4

 

- Тобто як Настя поїхала? - Мстислав здивовано вигнув брову. - Серед білого дня? Камери спостереження дивився?

 

- Записи підчистили. - Гліб монотонно розмішував цукор у чаї. - У тебе бардак із системою охорони.

 

- І ніхто її не бачив?

 

- О, бачили її усі. Навіть тітка Женя із їдальні. Таке відчуття, що вона не надто й ховалася.

 

- А як же перетнула периметр?

 

- Ось тут найцікавіше: їй Кет допомогла. Вона теж поїхала, до речі. А перед цим заявила, що вона - твоя дочка.

 

- Щооо!? - Мстислав підскочив з місця.

 

- Пізно панікувати, це мало спливти рано чи пізно, ти ж знаєш. Сам допустив.

 

Мстислав відчинив шафу, дістав пляшку віскі і зробив пару ковтків прямо з горла. Тільки потім заговорив:

 

- Зате ти підозріло спокійний. І не рвешся Зрячу рятувати. Це на тебе не схоже.

 

- Так нема від кого її рятувати цього разу, розумієш!? - Гліб нарешті скинув маску безтурботності. - Вона сама зібралася, сама все спланувала та поїхала. Сама! Нікого не попередила. Вислизнула по-тихому! Ось як це розуміти!?

 

- Тобто ми не знаємо, де вона зараз?

 

Гліб кивнув головою. Тепер уже закипати почав Мстислав:

 

- І тому, що тобі щось незрозуміло в її жіночих витівках, ми втратили нашу Мандрівницю Грані!? І вона абсолютно без охорони!?

 

Молодий чоловік скривився. Його справді зачепила поведінка Насті. Від нього ще так жінки не тікали. З одного боку, хотілося послати її під три чорти, з іншого - знайти і розпитати, що ж сталося. Але Гліб звик відкидати свої почуття і мислити раціонально. А об'єктивна ситуація була така: Насті загрожувала небезпека; зграї потрібна була Мандрівниця - тобто треба запхати всі свої переживання і якнайшвидше її знайти і повернути.

 - Я знаю, де вона скоро буде. Її подруга, Галина, дівчина хоч і складна, але, дякувати Богу, з головою дружить і приховувати інфу не стала. У Японію зібралася наша Настя. В аеропорту її зустріне  Тихий.

- Той зелений стажер?

 

- А інші нам тут знадобляться найближчим часом, всі, до останнього. Ти хоч розумієш, який скандал спровокувала твоя донька!? Думаєш, зграя зрадіє спадкоємиці-лисиці? Буде війна, Мстислав. Справжня внутрішня війна. І рахунок іде на дні, якщо не на години. Але ти й сам знаєш. Що, чорт забирай, з тобою відбувається!? Захотів відійти від справ, а що зграя в крові захлинеться - начхати!?

 

- Не захлинеться. Я сам піду. А новим ватажком тебе призначу. Просто вислухай! - Мстислав притримав білого вовка, який імпульсивно схопився і збирався заперечувати. - Тебе бояться і підтримують усі, крім північних кланів та тіньовиків. Але ж за тобою право крові! Твій батько був ватажком, тож я, вважай, просто притримав тобі місце! Тобі треба тільки заявити про твоє право!

 

- Ось, значить, як... - Гліб говорив тихо, але лють клекотіла в його горлі. - Удружив ти мені, так удружив! Адже обіцяв!.. Прокляття, ти так вирішив примусити мене зайняти твоє місце, знаючи, що кровопролиття я не допущу!?

 

- Так а скільки ти можеш упиратися!? Час дорослішати і взяти відповідальність за свою зграю!

 

- Ти вважаєш, що я боюсь відповідальності!?

 

- А в чому ж тоді може бути справа? Чому ти відмовляєшся?

 

Гліб з розмаху сів у крісло і взяв віскі, збираючись зробити ковток, але передумав і відставив пляшку. Запустив п'ятірню у  волосся і зітхнув:

 

- У Білому. Я не можу обертатися.

 

- Ти не хочеш обертатися, - з натиском на слові "не хочеш" відповів ватажок. Це різні ре...

 

- Ти мене слухаєш взагалі!? Я НЕ МОЖУ обертатися!

 

- Тобто, як? - Мстислав із сумнівом дивився на друга.

 

- Сам не знаю. Так, після загибелі Андрія я справді не хотів, вирішив жити без вовка та покладатися на свої людські здібності. Але рік тому під час однієї бійки мене сильно притиснули і я вирішив обернутися. Тільки вовк не озвався. Навіть заради порятунку мого життя. Чи образився на мене, чи вина його гризе сильніше, ніж я думав. Лише останні тижні я почав відчувати Білого. І то лише у присутності Насті. Сподобалася вона йому... - Гліб посміхнувся, але якось гірко.

 

- Тоді якого дідька ти мовчав!?

 

- Та все до слова не приходилось.

 

- Чорт, це ж все змінює! Хтось знає?

- Тіньовики якщо не впевнені, то точно підозрюють.

- Отже, північні клани також в курсі. І вони вимагатимуть поєдинок. Це надто ризиковано. Прокляття, тепер ми справді в дупі! Я все ставив на тебе, ти законний спадкоємець - єдиний шанс на мирний перехід влади… Якби я знав раніше… І як тепер бути?

 

- Ніяк. Дій, за старою схемою, як задумав, - після недовгого мовчання відповів Гліб. Вся його злість пішла, він прийняв  рішення і тепер не збирався впадати в паніку і метушитись.

 

- Ні, у разі поєдинку ти не вистоїш проти вовка.

 

- Це ми ще подивимось. Ти ж знаєш, мені доводилося битися з вовками в людській подобі, навіть проти кількох.

 

- Тільки це буде не якась шавка, а тренований боєць. Найкращий.

 

- У будь-якому разі, ми не маємо іншого виходу. Вже не маємо.

 

Мстислав трохи помовчав і подивився просто в очі своєму помічникові.

 

- Вибач, Гліб. Я не хотів тебе так підставляти. Потрібно було давно все розповісти тобі.

 

- Так, треба було. Та і мені не варто було мовчати про Білого.

 

У двері спішно постукали і в кімнату влетів молодий перевертень.

 

- Там... - з порогу почав він, а потім побачив Гліба, випростався по струночці і викарбував: - Дозвольте доповісти!

 

Мстислав невесело посміхнувся. Він звик, що його помічника навіть особисті підлеглі поважають більше, ніж ватажка. Тому він і наважився так "примусити до влади" Гліба. Хто ж знав, що все так вийде. Ризикувати життям друга він справді не хотів.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍