Вільям Текерей - Ярмарок суєти - Книга 2, Вільям Текерей

індійську шаль, яку їй прислав Доббін. Вона пригадала, як колись ходила з ма­тір’ю до чудової крамниці з індійськими товарами на Ладгейт-гілл, де жінки не тільки купували, але й продавали різні речі. Щоки її порожевіли, очі засяяли з радощів на думку про таку можливість, і вона поцілувала хлопця, виряджаючи його до школи, й усміхнулася йому вслід. Джорджі, побачивши, як мати повеселішала, збагнув, що все буде гаразд.

Емілія загорнула шаль у хустку (теж майорів подару­нок), сховала пакуночок під накидкою і, аж порожевішавши з нетерпіння, подалася пішки на Ладгейт-гілл. Вона так швидко йшла вздовж огорожі парку й так квапливо перебігала через вулиці, що чоловіки обертались, коли вона минала їх, і задивлялися на її зарум’яніле гарненьке лич­ко. Вона вже вирахувала, на що витратить гроші, отрима­ні за шаль: крім костюмчика, купить книжки, про які мрі­яв Джорджі, і заплатить за півроку в школу за навчання, а ще подарує батькові новий плащ замість старого сірого. Вона не помилилася: майорів подарунок справді виявив­ся цінним. То було дуже гарне плетиво, і купець сподівав­ся добре заробити, заплативши за шаль двадцять гіней.

Схвильована, вражена своїм багатством, Емілія поква­пилась до книгарні Дартона біля собору святого Павла й купила «Порадник батькам» та «Історію Сендфорда й Мертона», 39 які так хотів Джорджі, тоді сіла зі своїм пакунком в омнібус і весело повернулася додому. Там вона з величез­ною втіхою дрібно, рівненько понаписувала на кожній книжці: «Коханому Джорджу Осборнові різдвяний пода­рунок від матері». Ті книжки з гарними чепурними на­писами зберігаються й донині.

Емілія вийшла зі своєї кімнати, щоб покласти книжки на стіл, де син мав побачити їх, коли повернеться зі шко­ли, і в коридорі зустріла матір. Сім маленьких томиків з позолоченими обрізами привернули увагу старої леді.

- Що це таке? - запитала вона.

- Книжки для Джорджі,- відповіла Емілія.- Я... я обіцяла йому купити їх на різдво.

- Книжки! - обурено скрикнула стара леді.- Книжки, коли в домі немає хліба! Книжки, коли я, щоб утриму­вати тебе і твого сина в розкошах, а твого любого батька врятувати від в’язниці, продала всі свої дрібнички і на­віть індійську шаль з плечей - усе, до останньої ложечки, щоб крамарі не ображали нас і містер Клеп, який справді має на те право, отримав свої гроші, бо він не якийсь там скнара і визискувач, а добрий чоловік і батько родини! Ох, Еміліє, ти доведеш мене до могили своїми книжками і своїм хлопцем, якого занапащаєш, бо не хочеш розлу­читися з ним! Ох, дочко, нехай господь пошле тобі кращих дітей, ніж мої! Джоз кидає батька на старість, а тут ще й Джордж, який міг би й так усе мати, бути багатим, ходить до школи з золотим годинником, мов лорд, коли мій нещасний старий чоловік не має ані... ані шилінга!..

Місіс Седлі зайшлася Істеричним плачем і більше нічого вже не змогла сказати. Її крик луною прокотився по всіх кімнатах маленького будиночка, і жіноцтво, що там було, почуло кожне слово цієї розмови.

- Мамо, мамо! - й собі заплакала сердешна Емілія.- Ви ж нічого мені не казали. Я... я пообіцяла йому книжки. Я… я тільки сьогодні вранці продала свою шаль. Нате вам гроші... всі!

І тремтячими руками вона дістала свої срібняки й зо­лоті соверени... свої дорогі соверени! Вона тицяла гроші в руки матері, а вони падали й котилися по сходах.

Потім Емілія кинулась до своєї кімнати і в розпачі й безмежному горі впала на ліжко. Тепер вона все збагнула. Вона приносить дитину в жертву своєму егоїзмові. Якби не вона, син отримав би становище, багатство, освіту - посів би те місце, яке старший Джордж утратив через неї. Досить одного її слова - і старий батько матиме на що жити, а син отримає цілий маєток. Ох, як тяжко усвідом­лювати це чутливому, зраненому серцю!

 

Розділ XLVII
ГОНТ-ГАУС

 

 

Кожному відомо, що міський палац лорда Стайна стоїть на Гонт-сквер, від якої відходить Грейт-Гонт-стріт, 40 куди ми колись, ще за життя небіжчика сера Пітта Кроулі, від­везли були Ребеку. Зазирніть крізь огорожу, і за тем­ними стовбурами дерев у глибині саду ви побачите кіль­кох жалюгідних гувернанток з блідими дітьми, що про­гулюються навколо сірої, вибляклої галявинки, в центрі якої височить статуя лорда Гонта, який брав участь у бит­ві під Мінденом, 41 - він у перуці з трьома кісками, але вбра­ний, як римський імператор. Гонт-гаус займає майже цілий бік площі. З трьох інших боків її оточують будівлі, що бачили кращі часи,- високі, похмурі, з сірими або пофар­бованими в трохи ясніші кольори кам’яними віконними проймами. Мабуть, тепер за тими вузькими незручними вікнами панують сутінки. Гостинність відійшла від цих дверей, як відійшли в минуле оздоблені галунами лакеї і хлопчики-проводирі, що гасили свої смолоскипи в заліз­них гасильниках, які й досі стримлять побіч ліхтарів біля входу. Тепер площу заполонили мідні таблички: «Доктор такий-то», «Західне відділення Дідлсекського банку», «Англо-європейське товариство» і таке інше. Все це має гнітючий вигляд, та й палац лорда Стайна здається не веселішим. Я бачив його тільки знадвору - високу кам’яну огорожу й неоковирні грубі колони обабіч широкої брами, з якої інколи визирає старий воротар з гладкою, понурою, червоною пикою, а над огорожею - вікна спалень, піддашшя й димарі, звідки в наші дні рідко зді­ймається дим, бо теперішній лорд Стайн мешкає в Неа­полі, воліючи дивитись на затоку, Капрі й Везувій, а не на одноманітну огорожу Гонт-сквер.

За кількадесят ярдів від тієї брами, вже на Нью-Гонт-стріт, куди виходять стайні Гонт-гауса, є невеличкі двері; їх навіть важко відрізнити від дверей тих стаєнь. Та колись біля них зупинялося багато невеличких закритих екіпажів, як розповідав мені мій інформатор (Том Пролазлі, який знає геть усе і який показував мені те місце).

- Цими дверима, сер, часто входили й виходили принц і Пердіта, 42 - часто казав він мені.- Сюди заходив герцог *** з Маріанною Кларк. 43 Ці двері ведуть до славнозвісних petits appartements 44 лорда Стайна. Один із них, сер, весь оббитий слоновою кісткою та білим атласом, інший - чорним деревом та чорним оксамитом; є там невеличка бенкетна зала, скопійована з будинку Салюстія в Помпеї і розмальована Козуеєм,