Микола Ярмолюк - Полуничний сезон

вибачається й просить вас почекати кілька хвилин. У нього якраз головний інженер та головний технолог. Ви, будь ласка, присядьте он там, подивіться свіжі газети, журнали, — показала на невеличкий столик біля стіни.

Однак капітан не встиг перегорнути і двох сторінок в «Огоньку», як знову розчинилися високі, оббиті чорним дерматином двері й випустили двох моложавих чоловіків. З-за їхніх спий виглядав Цугаль і привітно всміхався.

— Прошу.

Директор, як і вчора, посадив Турчина коло приставного столика, сам сів навпроти, виклавши перед себе руки з довгими пальцями. Дивувало — такі літа і такі пальці. Мабуть, ніколи не бачили фізичної праці. Був Цугаль спокійний, упевнений у собі, кожне слово по-діловому виважене. Заготівельників інших двох приймально-переробних пунктів теж хвалив, казав, аби і в них такі умови, як у ярешківських, і вони б набагато перекривали план. Ця віра у підлеглих, благодушність — насторожували. Дивно. Начальник відділу карного розшуку обласного управління говорив про Цугаля як про керівника тямущого, такого, що розбирається в людях, вміє організовувати виробництво. За короткий строк вивів старенький плодоконсервний завод у передові, був ініціатором створення обласного аграрно-промислового об'єднання консервної промисловості, за чиєюсь рекомендацією очолив об'єднання, можна сказати, з самого першого дня. Об'єднання стало працювати ритмічно, виконувати й перевиконувати плани.

Коли Турчин сказав Цугалю, що хоче зустрітися з головним бухгалтером, той враз спохмурнів і мовив із жалем:

— Значить, мені не вірите. Шкода. І все ж я стояв і буду стояти на своєму: бухгалтер гарна людина, хоч інколи і псує мені нерви. Я на те не гніваюся, камінь за пазухою не ховаю, бухгалтер робить свою роботу — дотримується інструкцій і параграфів. А тут, скажу вам, накручено такого, що сам лихий ногу зломить. У нашого брата, господарника, вони — як кайдани на руках. Особливо важко було спочатку, коли на ноги спиналися. До чого не доторкнись, усе валиться: заводи малопотужні, обладнання старе, морально давно застаріле, дисципліна нікудишня, заробітки мізерні. А культура виробництва, умови праці… Звідси — плинність кадрів. А постачання? Краще й не згадувати. Доводиться тукати кривих стежок, йти в обхід інструкцій і параграфів. І що ви думаєте? За моє жито мене й бито: викликали на засідання комітету обласного контролю. Добре, що мене зрозуміли, відбувся переляком — доганою. І бухгалтер догану відхопила, хоч я і говорив на засіданні: вини її у тих порушеннях фінансової дисципліни — нема. То все моя воля.

— Звідки народному контролю стало відомо про ваші, як ви кажете, криві стежки?

— Анонімщик постарався.

— Маєте на когось підозру?

— Ні. Я дотримуюсь правила — не підозрювати, поки не зловлю за руку.

Чим довше інспектор розмовляв із директором, тим більшою симпатією проймався до нього. Аж дивно. Зовсім же недавно дивився на Цугаля, як на ліберала, чоловіка, який для всіх хоче бути добрим дядьком, чим і користуються злочинці.

— Поки ви будете воркувати з Ніною Іванівною, я займуся з інженером та технологом. До вашого приходу ми вирішували одне питання. Якщо знадоблюся, буду в інженера.

Турчинові було ніяково випроваджувати з кабінету його господаря. Сказав про це Цугалю. Олександр Борисович замахав руками:

— Ви що, про що мова? Мені в головного навіть зручніше: там усі папери, креслярська дошка.

Турчин підійшов до розчиненої кватирки, замислився й не почув, як розчинилися двері й до кабінету боязко ступила смаглява жінка з вінцем товстої коси на голові. Зупинилася за крок од порога.

— Добрий день! Ви мене кликали? Я бухгалтер.

— Сідайте, — показав Турчин на стілець, де донедавна сидів Цугаль. — Така, значить, справа: у міліцію надійшла скарга, що окремі заготівельники займаються не тим, чим треба, — заговорив туманно. — Адміністрація ж нічого не робить…

— Я особисто роблю все, що можу, щоб менше було фінансових порушень. Але я не всесильна. Розпорядник фінансів, як ви знаєте, директор, а він у нас упертий. Оно скільки попереджувала, що не можна видавати в одні руки великі суми грошей. Та як горохом об стіну.

— Чи не могли б ви пояснити детальніше, як заготівельники отримують гроші з каси?

— За інструкцією кожен заготівельник повинен отримувати в касі невеликі суми під звіт. А в нас так роблять заготівельники тільки Миронівського пункту. Для ярешківських і слобідських отримують завпунктами і — чималі суми. Директор це пояснює виробничою необхідністю: Миронівськнй пункт найближче до обласного центру, часу на поїздку заготівельники витрачають мало, а ярешківським і слобідським для того, щоб узяти гроші в об'єднанні, треба день втратити.

— Хіба не можна щось придумати? Ну, приміром, щоб касир розвозив гроші по пунктах.

— Таке допускається. І я пропонувала Олександру Борисовичу, але він іще накричав на мене: де я, мовляв, візьму охорону для касира? І машину спеціальну треба. Навіть пригрозив: якщо мені не подобаються його порядки, то можу собі шукати роботу в іншому місці.

— І часто вас директор штовхає на порушення інструкцій?

Бухгалтер трохи помовчала.

— Зараз не часто. А раніше було… За це нас і слухали в народному контролі.

— Які порушення були допущені в цьому році?

Бухгалтер провела долонею по столу і, не підводячи голови, мовила:

— Директорову машину лагодили приватні особи. Їм було виплачено готівкою триста карбованців. А ще — купили токарного верстата, а гроші перерахували як за прес.

— Що іще, крім грошей, отримують заготівельники?

— Нічого. Правда, завідуючий ярешківським пунктом виписав два центнери барвника виноградного. Нібито він надає сокові товарного вигляду. Це зроблено, як пояснив директор, у порядку експерименту. Барвник закупили в Молдавії. Розрахунки провели через банк.

— Кому здають заготівельники відомості на закуплені полуниці?

— Мені або моєму помічникові.

— Директор їх бачить?

— Він затверджує.

— Ви давно на посаді головного бухгалтера?

— З дня заснування об'єднання. Попервах важко було, думала — не спрацююся з Олександром Борисовичем, а тепер нічого. Втяглася. Порядний він, не мстивий. Ото нагримає, нагримає — і вже через годину жартує, всміхається. І за виробництво серцем уболіває….