Наталія Дурунда - Спокутий гріх

засяяла… Тепер усе буде добре. Я знаю… — загадково відповіла. * * *

Неділя зіслання Святого Духа.

Сім’я Батуріних приїхала до церкви на Богослужіння.

Посеред Літургії отець Никодим виніс Святе Письмо.

Молоді міністранти виструнчилися обабіч священика.

Маленький, трирічний Радомир Батурін, одягнений у спеціальний літургічний одяг, дрібочучи ніжками, виніс запалену свічку й став прямо перед духовним отцем.

Священик на мить відірвався від книги, глянув на розумного милого хлопчика. Його обличчя торкнулася легка посмішка.

У храмі запанувала повна тиша.

Зазвучало Євангеліє від Йоана.

Емілія відчула повне блаженство, якийсь внутрішній спокій.

Тимур стояв у храмі й заворожено спостерігав за сином. Це — його продовження, його кров і плоть, його гордість. Ім’я хлопчикові вибирали разом з дружиною. Обом сподобалося — Радомир, бо приніс радість і мир їхнім змученим душам.

Праворуч батька — донька Діана з чоловіком Максимом. А ліворуч… Давид Новак — тато Емілії.

Ідея знайти Давида виникла у Діани після того, як вони з Ельою передивлялися фото на маминій квартирі. Вона поділилася нею з Тимуром. Яким же було їхнє здивування, коли після недовгих пошуків через компетентні органи з’ясувалося, що він досі мешкає за старою адресою у Празі. Не одружений. Одинокий.

Зворушений чоловік відразу прийняв запрошення приїхати до Києва.

Емма не тямилася від щастя.

Вона й припустити не могла, що рідний батько весь цей час жив у їхньому будинку. А їй так його не вистачало…

«Вірую, Господи, і сповідую, що Ти воістину Христос — Син Бога Живого…» — прозвучала у церкві молитва перед причастям.

Емілія опустилася на коліна перед розп’яттям.

Рани, від пережитого на її серці вже не кровоточать, шрами не ниють.

На душі спокійно.

Більше не відчуває страху за своє майбутнє. Адже з нею Бог, чоловік, синок, і вона всією своєю душею — з ними. Що може бути важливіше?…

ЕПІЛОГ

Тимур, як досвідчений юрист, за останні два роки провів просто колосальну роботу з пошуку рідних Емілії.

Нащадків тітки Калини, Гафії й Меланки він знайшов майже по всьому світу: у Португалії, Канаді, Угорщині, Німеччині, Норвегії, Польщі й навіть Ізраїлі.

Яким же було його здивування, коли зрозумів, що більше ні в кого з роду Біличів не помирали хлопчики. Гріховність прабабусі не могла стосуватися лише Марії та її потомків. Не виключено, що така ситуація не більше, як страшний збіг обставин.

Емілія ще не підозрює, але на її день народження, що відбудеться через чотири місяці, численні родичі приїдуть у невеличку гірську Ярославку, до хати прабабусі Ганни, щоб познайомитися, простити своїм предкам і більше не розривати стосунків.

Вона навіть уявити не може, наскільки велика її родина.

Наскільки глибоке, широке й розлоге її коріння.

Еля вже ніколи не почуватиметься самотньою…

У батьківській хаті живуть правнуки Михайла й мачухи Катерини. Вони доглядають обійстя і зовсім не проти тісного спілкування з новою-старою ріднею, яка несподівано знайшлася по всьому світові.

«Якщо провинитесь — я розсію вас між народами, а навернетесь… — зберу з країн зі сходу, заходу, півночі й півдня…» — мимоволі згадав слова окремих частин Святого Писання Тимур…

Наталія Дурунда

2018

Оглавление ЧАСТИНА ПЕРША ЗАЗИРНИ В МОЮ ДУШУ… ЧАСТИНА ДРУГА І БЛИСНЕ СОНЦЯ ПРОМІНЬ ЧОРНИЙ… ЧАСТИНА ТРЕТЯ ПРОСТЯГНИ МЕНІ РУКУ… ЕПІЛОГ