Наталія Дурунда - Спокутий гріх

Молода Ганна свідомо скоїла смертельний гріх, за який тяжко розплачуються її нащадки.
Найстрашнішу спокуту несе четверте покоління. В автокатастрофі правнучка Емілія втрачає двох дітей. Чоловік покинув і зійшовся з коханкою. Мати помирає через хворе серце. Більше родичів не має. Життя втратило сенс. Триматися на цьому світі згорьованій жінці допомагають лише друзі.
Несподівано доля дарує їй другий шанс. Емма закохується. Виходить заміж, навіть вінчається у церкві. Щаслива. Знову вагітна. Здається — погане позаду.
Проте буквально напередодні пологів Емілія розкриє страшну сімейну таємницю…

Наталія Дурунда
СПОКУТИЙ ГРІХ

Шлях у майбутнє

завжди лежить через минуле…

Іммануїл Кант
ЧАСТИНА ПЕРША
ЗАЗИРНИ В МОЮ ДУШУ…

Карпати.

Гірське село Ярославка.

Того дня, десятого червня 1942 року, відбувалося щось страшне. Здавалося, саме небо вирішило знищити усе живе й неживе на цій грішній землі.

В одну мить сонце затягло чорними хмарищами, піднявся жахливий вітер. На вулицях і подвір’ях знялася неймовірна курява, старі могутні лісові дерева вклонялися перед страшним ураганним повелителем. Заскавучали перелякані сільські собаки, безнадійно шукаючи прихистку в невеличких будах, замукали у стайнях корови, відчуваючи смертельну небезпеку.

Мов паперові листочки голосно зашуміли на покрівлі хати Біличів шматки черепиці.

— Отче наш! — заломивши руки перед іконою, молилася на колінах перелякана стара повитуха Мелана, яка в цю мить якраз приймала п’яті пологи в молодої Ганни. — Прости нам наші страшні гріхи й помилуй, як і ми прощаємо довжникам нашим.

Жінка голосно стогнала на ліжку, корчачись від нелюдського болю. Вона мучилася вже майже добу. Дитина не виходила. Нещасну покидали сили. В обійсті вже повідмикали усі замки, як годиться у селі, коли у жінки важкі пологи. Під голову їй повитуха поклала весільну сорочку, запалила свячене зілля й кілька разів обкурила змучену Ганну, але нічого не допомагало.

Чоловік вагітної, Михайло, з чотирма малолітніми доньками, сидів у сусідній кімнаті й, стиснувши кулаки, нервово чекав. Його не бентежила ні негода, ні безкінечні крики дружини, які щодалі слабшали.

— Якщо народить мені ще одне дівча — виб’ю з неї душу! — сердито попередив повитуху. — А мале втоплю у воді й пущу по ріці.

— Сохрани, Господи! — скрикнула від почутого Мелана. — Ти збожеволів? Як можеш таке казати? Хіба Ганна винувата, що Бог вам лише доньок дає? Не сама ж вибирає.

— Я тебе попередив! — наче й не почув повитуху Михайло. — Досить! Чоловічих рук у сім’ї немає. А вона наплодила ротів на мою голову, — кивнув у бік переляканих дівчаток. Шестирічна Калинка, п’ятирічна Гафійка, чотирирічна Оленка та однорічна Марійка притислися одна до одної в купці біля печі. Боялися суворого батька, як вогню. Адже ще слова ласкавого не чули від нього. — Роби, що хочеш, а народитися повинен хлопчик.

Раптом на вулиці щось засвітилося, зашуміло і луснуло, немов тисячі гармат одночасно вистрелили.

Повитуха вхопилася за голову руками, лягла на підлогу.

Кілька секунд тривала незрозуміла ворожа тиша. Тільки Ганна слабо стогнала.

Мелана обережно піднялася і підійшла до віконця.

Від побаченого лице жінки сполотніло, у широко розплющених очах застиг невимовний жах: надворі потемніло, немов настала глибока ніч. Тільки раз за разом небо розрізала розжареними огненними мечами беззвучна блискавка; лісу видно не було, чувся лише шум листя та дерев, що ламалися від божевільного, скаженого вітрища. Він розгулявся, наче господар на цій землі. Трощив, нищив усе навколо.

Повитуха перехрестилася.

— Помилуй мене, Боже, з великої милості твоєї і з великого милосердя Свого загладь беззаконня мої… — почала молитися й повільно підійшла до Ганни. Узяла великий рушник, злегка перев’язала над животом вагітної.

— Все, — важко зітхнула Мелана, — більше чекати нічого. Або народиш, або… — на мить замовкла. — Глибоко вдихни, — попросила Ганну, — а коли я стисну рушник — щосили видихай і тужся.

Нещасна розкрила рота, набрала повні легені повітря й завмерла в очікуванні команди.

— Давай! — скрикнула Мелана й щосили перетисла великий живіт, видавлюючи плід.

— А-а-а! — несамовито заверещала Ганна, випускаючи повітря й… останні сили…

Раптом небом прокотився такий могутній грім, що здалося, ніби земля затряслася. Шибки задзвеніли.

Мелана зупинилася, знову перехрестилася і стала вже голосно молитися:

— … бо свої беззаконня я знаю, а мій гріх передо мною постійно. Тобі одному я згрішила і перед очима Твоїми лукаве вчинила…

— Го-о-споди! А-а-а!!! — обливаючись потом і слізьми кричала Ганна. — Більше не можу-у!

— Давай! Ще раз! Разом зі мною! І-і! Виштовхуй його! Давай щосили! — кричала повитуха.

— М-м-м! — зціпивши зуби, закотила очі й тужилася з останніх сил вагітна.

Тим часом за вікном, вітер, грім і блискавка дали собі повну волю. Вже ледве трималися на своєму корінні виснажені буревієм дерева, а з неба ще дужче сипалися огненні блискавичні стріли, гриміли різкі зловіщі громи.

Та жінки уже не помічали смертоносної стихії.

— Ще раз! — професійно керувала Мелана. — Всього один разочок! Ну! Давай!

Ганна послухала команду, напружилася щосили і… втратила свідомість…

На світ з’явився хлопчик. Разом з ним востаннє луснув шумливий грім, ще раз засвітила блискавка, заспокоївся шалений вітер.

Втомлене небо посипало на землю рясний, але тихий і спокійний дощ.

Прокинулася жінка від того, що повитуха обмивала її обличчя водою й злегка поплескувала по щоках.

— Ти народила… сина… — перелякано шепотіла Мелана.

Ганна відвернула голову до стіни, міцно стисла повіки. Губи її затремтіли.

— Він… живий, — вже зовсім тихо, аби хтось з домашніх не почув, промовила стара.

Виснажена пологами жінка повернулася й широко розплющеними, повними страху очима, глянула на повитуху.

— Але занадто слабий, — опустивши голову, добавила та. — Довго не протягне.

Ганна міцно стисла повіки й тихо застогнала.

— Що ти накоїла? — приклала старі поморщені руки до обличчя Мелана, ніби знала якусь таємницю. — О-ох, який гріх… — похитала головою. — Який гріх… — підняла руки до неба. — Ця дитина повинна була жити. На ньому Божий знак.

Очі породіллі розширилися ще дужче. Мовляв, що означають слова «Божий знак»?

— Я помила його, — пояснила бабця. — У дитини на