Дроянда - Ненавиджу тебе, директоре… але люблю, Дроянда

розділу 39: “Шок на п’ятеро”

Палата була затишна, але повна напруги. Настя лежала на ліжку, тримаючи руку Влада, поки навколо неї стояли всі рідні — і в очах у кожного був страх, стурбованість і щось ще… більше.

До палати зайшов лікар, тримаючи папку з результатами.

— Ну що ж, — сказав він, підходячи ближче. — Я вам казав, Анастасіє, що хвилювання для вас заборонене. Стрес, підвищений тиск, емоційні сплески — все це може бути критичним у вашому стані.

Настя обережно підвелась на лікоть, бліда, але зосереджена:

— Я… я сьогодні подала заяву на декретну відпустку… Але потім… почали кричати, сваритись, і я просто… злякалась.
— Вона глянула на лікаря з надією. — Але скажіть… з малюком все в порядку?

Лікар усміхнувся. Але то була не просто усмішка. То був… сюрприз.

— Анастасіє… не з малюком, а з п’ятьма.
— Він глянув на всіх у палаті. — Чотири хлопчики і одна дівчинка. Вітаю вас.

Мовчання.

Абсолютне. Приголомшене. Мовчання.

Микита мовчки сів прямо на підлогу.
— П’ятеро?..
— прошепотів він. — Ви… Ви жартуєте?..

Артур стояв, витріщившись на екран телефону, який щойно випав з його рук, але він навіть не нахилився його підняти.

— Що?.. — пробурмотів він. — Як це… п’ятеро?

Олександр і Іра, батьки Насті, стояли біля вікна. Олександр уперся рукою в підвіконня, намагаючись зрозуміти, що щойно почув.

— П’ятеро… онуків?.. — Іра обняла чоловіка, хоча в неї тремтіли коліна. — Господи… ми що, тепер одразу багатодітні бабуся й дідусь?..

Влад усе ще тримав Настю за руку. Його губи розтягнулись у легку, розгублену, щасливу посмішку.

— Настю… — прошепотів він. — П’ятеро… Наші… П’ятеро...

Настя вдихнула, вже трохи спокійніше, і глянула йому просто в очі:

— Влад…
— Вона зробила паузу. — А твої батьки?.. Вони взагалі знають?..

Влад тільки хмикнув і, не відводячи погляду, дістав телефон:

— Ну, здається, настав час повідомити, що вони стануть бабусею і дідусем одразу п’ять разів.

Настя зітхнула і притулилася до нього лобом.

— Влад…

— Я тут. І я не зникну. Навіть якщо нас стане десятеро.

Після новини про п’ятеро дітей атмосфера у палаті змінилась — вже не паніка, а легке комічне здивування та напівістеричний сміх. Та Настя раптом вирівнялась і з абсолютно серйозним поглядом сказала:

— Влад, я хочу…
— Всі напружились.
— …шаурму. І терміново.

— Шаурму? — перелякано перепитав Микита.
— Серйозно, Настю? Зараз? — Влад здивовано кліпнув.
— Так, саме зараз. І після неї — їдемо в офіс. Я відчуваю… щось не так. Мені потрібен спокій… а це значить — треба туди негайно. Поки не пізно.

Влад скрипнув зубами, але побачив блиск в її очах. Цю жінку він не зупинить. Тим більше, вона щойно дізналася, що стане мамою одразу п’яти дітей.

— Добре, — зітхнув він. — Але тільки якщо з'їси всю шаурму. І я веду машину.

30 хвилин потому, офіс “W&V Group”

Коли машина під’їхала до офісу, вже з першого погляду стало ясно — щось не так.

Біля входу стояли охоронці. Один із них тримав рацію, другий говорив із кимось по телефону з такими словами, як “інспекція”, “штраф”, “зникнення документів”.

— Що за… — Влад вийшов з авто і кинувся до входу.

Настя, тримаючи папку з документами і… залишки шаурми в пакетику (бо не встигла доїсти), пішла слідом.

— Олександре Володимировичу, — кинувся до нього охоронець. — Тут щось серйозне. Ваші зами… зникли. А всередині — хаос. Перевірка прийшла з міністерства, начебто за чиєюсь заявою, і…

— Якого біса? — вирвалося у Влада.

— Хтось точно щось підкинув, — прошепотіла Настя, стискаючи папку.

Влад зайшов до офісу. Всюди метушня. Хтось біг, хтось кричав. Хтось навіть знімав все на телефон (що Настя миттєво заборонила: “Вимкни! Тут люди працюють, а не шоу!”).

— Влад, — сказала вона, набравши повітря. — Ти головний. І вони тебе зараз всі чекають. Але дозволь я скажу одну річ?

Влад кивнув. Настя підійшла до натовпу працівників:

— Я розумію, вам страшно. Але зараз не час панікувати. Якщо хтось навмисно підставив компанію — ми це знайдемо. А якщо тут справді були порушення — ми їх виправимо. Разом. Бо ми не просто бізнес. Ми — команда.

У відповідь було кілька обережних кивків. Хтось навіть зааплодував. Влад не витримав — і поцілував Настю прямо при всіх.

— До речі, — сказав він, дивлячись на людей. — А ще ми з Настею чекаємо на п’ятеро малюків. Так що краще всі почніть працювати добре — нам потрібно платити за п’ять комплектів підгузків!

Натовп вибухнув сміхом і оплесками.

А Настя прошепотіла:
— Шаурму я так і не доїла…

Влад, тримаючи руку на спині Насті, обережно провів її до свого кабінету. Там було тихіше. Він закрив двері і, повернувшись до неї, сказав з усмішкою:

— Доїж шаурму. В моєму кабінеті.
— А ти?
— А я... — він зробив паузу, озирнувся на вхідні двері і додав:
— Піду поговорю з твоїм татом. Настав момент.

Настя застигла з останнім шматочком у руках.
— Влад...
— Спокійно. Я в порядку. А тепер просто довірся мені.

Коридор. Біля кабінету Олександра Волкова

Олександр стояв біля вікна, спостерігаючи за хаосом у офісі. Його погляд був різким, руки схрещені. Як завжди, холодна впевненість.

— Олександре Васильовичу… — звернувся Влад, зупинившись навпроти. — Час поговорити як зятю з батьком.

Олександр повільно обернувся.

— Ви вже на це готові?

— Так. Я не лише директор компанії. Я — чоловік вашої дочки. І майбутній батько. П’яти дітей.

Олександр підняв брову, мовчки кивнув.
— То що ж, Владиславе… Ви впевнені, що справитесь?

Влад не відвів погляду.
— У мене є одна людина, заради якої я зроблю все. І тепер їх уже шість. Настя — мій всесвіт. І як майбутній зять… я не дам їй упасти. І не дам їй залишитися без захисту. Ні як чоловік, ні як директор. Я зроблю все, аби ви, як її батько, були впевнені: вона в надійних руках.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍