Калашнікова Лідія - Сила тяжіння. Частина 2, Калашнікова Лідія

Клятий Рональд якимсь своїм, невідомим способом змусив Лінду написати ту маячню й поцілувати його. Гаррі так лютував, що був готовий убити красунчика, й зробив би це, якби його не скрутили слуги Рональда.

Тоді, коли його кинули до вʼязниці, він довго сидів на одному місці, скоцюрбившись і витираючи воду, що текла по щоках. Він ненавидів себе за це і ще більше - за те, що не вбив Рональда, не позбавив Лінду огидного нареченого.

Гаррі був готовий зробити це й зараз. Тепер, коли заспокоївся. Лінда могла кинути його, бо він так нічого й не запропонував їй досі, окрім примарних перспектив. Тих, у які він вірив, проте зовсім не факт, що їх вдасться досягти.

Раніше Гаррі був упевнений, що в Америці йому пощастить і нове життя буде відрізнятися від старого. Зараз він уже не вірив у це. Навіщо йому те нове життя, навіть нехай воно й стане кращим? У ньому не буде Лінди, а отже, всі можливі та потенційні досягнення абсолютно марні.

Нехай вона передумала їхати до Америки. Але навіщо виходити за Рональда? Красунчик уособлював усе, що Гаррі ненавидів. Той хлоп ніколи не зможе зробити Лінду щасливою, нехай і торкатиметься її там, де досі було дозволено тільки йому одному…

Гаррі уявляв собі це, й лютував, і бив кулаками стіну та ґрати, але це не допомагало тамувати біль. Він повинен був убити Рональда, задушити чи забити до смерті, чи розірвати, але зробити все, тільки б Лінда не вийшла за нього, тільки б не занапастила своє життя.

Лють не відпускала Гаррі кілька днів, а потім прийшла апатія. Після він просто сидів і дивився в одну точку, намагаючись осягнути все, що сталося, й вишукуючи в собі все, що могло відлякати Лінду. Він постійно знаходив щось нове - своє небажання опиратись їй, не шляхетне походження, нездатність винайняти кращу квартиру і так інше.

Він увесь був ходячим мінусом. Усе, що він багато років намагався покращити в собі, не мало значення для Лінди. Для неї цього недостатньо, й ніколи не буде достатньо того, що він міг би їй дати. Зараз чи будь-коли.

Зараз йому загрожувала вʼязниця чи каторга, або, може, щось інше. День, коли вони з Баттерстами мали відплисти до Америки, минув, і Гаррі був радий тому. Він не хотів більше нічого, тільки б дістатися до горла Рональда, або хоча б до пальців на його руці.

-Гаррі Хендерсон?

Цей голос не був скриплячим та ледь чутним голосом його сусіда, пʼянички, якого кинули до цієї камери ще вчора.

Гаррі обернувся.

Біля його камери стояв один із охоронців, дебелий і грубий чоловʼяга. А поруч із ним - повна молода жінка в дуже багатому вбранні рожевого кольору.

-На вихід - озвався охоронець - Ти вільний.

-Що? - Гаррі не зрушив з місця.

-Кажу, ти вільний - охоронець відкрив двері камери - Виходь уже. Тільки швидше, не думай, ніби я довго чекатиму.

-Якщо я вийду, Рональд Бартон помре - глухо відповів Гаррі.

Нехай Лінда кинула його. Але вона ніколи не повʼяже свого життя з осоружним красунчиком.

-Швидше це ти помреш - відповів охоронець.

Жінка поруч із ним виглядала спантеличеною. Вона пильно роздивлялась Гаррі, й на її круглому обличчі застиг дивний вираз, ніби вона дуже сильно шкодувала про щось.

-Що ж, добре - Гаррі відвернувся до стіни - Я готовий гнити тут або де завгодно.

-Лінда б цього не хотіла - озвалась жінка.

Гаррі обернувся. Він не міг не зробити цього, почувши імʼя Лінди, нехай воно й озиралося в ньому ріжучим болем.

-Я її сестра - сказала жінка - Віконтеса Пікфорд. Вона попросила мене, і я думаю, що ви не мусите сидіти тут.

-Попросила?

Гаррі аж підскочив до дверей.

Лінді не було зовсім байдуже до нього? Може, вона не злилась на нього за те, що він не виправдав її очікувань і не чув тим, хто їй насправді потрібен?

-Так - жінка виглядала ще більше спантеличеною, навіть нещасною - Вона…не хотіла б, щоб ви сиділи тут. Ви маєте поїхати туди, куди планували, і якнайшвидше.

Тут почулися чиїсь швидкі кроки.

Алекс взявся ніби нізвідки. Він пробіг повз охоронця та віконтеси, заскочив у камеру й обняв друга.

-Нам потрібно йти. Їхати - промовив він швидко.

Гаррі був радий бачити друга. Але все, чого той хотів, тепер не мало сенсу.

-Я не поїду нікуди доти, доки не вбʼю Рональда.

-Дурню - вигукнув Алекс - Викинь це з голови, ходімо звідси.

Він ухопив Гаррі за руку й потяг із камери.

-Лінда не хотіла б, щоб ви чіпали Рональда - озвалась віконтеса.

Гаррі знову почала накривати лють. Він згадав усе, що бачив тиждень тому.

-Не хотіла б? Боїться, що він перестане бути красунчиком?

-Ні. Ви так нашкодите першочергово їй. Нам ледве вдалося уникнути скандалу.

-Скандалу?

Гаррі відчував, як його руки тремтять. Він мав розірвати Рональда.

-Так, скандалу - повторив Алекс, обхоплюючи друга за плечі - Це нікому не потрібно. І тобі теж. Тому їдьмо.

-Ви маєте відплисти завтра й більше ніколи не повертатись до Лондона - з сумом сказала віконтеса. Вона виглядала пригніченою - Якщо люди дізнаються про те, чому ви побили Рональда насправді, репутацію Лінди буде знищено назавжди.

Гаррі знишк.

Репутація. Він уже знав, що в світі багатіїв вона означала все. Втім, як і в будь-якому іншому, проте для доньки баронета, ймовірно, незаконної, це головна запорука нормального життя.

-Я прошу вас - віконтеса підійшла ближче, й Гаррі відчув, як її рука в рукавичці торкається його пальців - Ні, благаю. Якщо ви хоч трохи кохали мою сестру. Дозвольте їй далі йти своїм шляхом.

Вона дивилася хлопцеві в очі, але він не міг точно збагнути вираз, що застиг у них.

Якщо хоч трохи кохали…

Це звучало як удар. Хіба Лінда не вірила йому? Навіть якщо просто використала його почуття, невже вона не вважала їх справжніми?

Краще, якби так і було. Проте почуття жило всередині й боліло так, що Гаррі хотілося вже вбити не Рональда, а себе.