Rada Lia - Мій ніжний звір, Rada Lia

Розділ 26

— Що це за фігня, — Павло роздратовано водив курсором мишки по дрібному тексті на екрані. — Понаписував, а мені тепер розбирайся.

Чоловік перечитував знову і знову напрацювання Ярослава по сільськогосподарському проєкту. У цьому документі син боса пропонував передавати фото з супутників до бази даних, де вони мали оброблятися й перетворюватися на потрібний користувачу формат. Далі оператор міг приєднати це фото до звіту агронома. Таким чином агроном мав змогу помітити хворобу культури завчасно, навіть не виїжджаючи у поле. Не дивлячись на високу вартість розробки, ця програма мала допомогти власнику заробити значно більше на врожаї та контролювати процеси в полі, враховуючи навіть погодні умови. 

Павло це розумів. “Завдяки цим каракулям ми перемогли в тендері, — він зціпив зуби від злості, — але де опис реалізації”. Схоже було на те, що він украв не все, що було потрібно. Він згадав вчорашню розмову з Артемом Богдановичем і зловісна посмішка виникла на його обличчі: 

— Коли я стану офіційним замісником, а Ярослав помре в результаті Нещасного Випадку, — він зробив акцент на останніх двох словах, — компанія перейде мені, бо ж інших нащадків у старого немає.

Він спохмурнів: “Доведеться додатково заплатити, щоб найняти тямущого розробника, який зможе у всій цій фігні розібратися”. 

Тут у нього завібрував телефон. 

— Ну нарешті, — зітхнув Павло з полегшенням у голосі, коли взяв слухавку, — ти вже налагодила з ним контакт?

— Він не був в змозі, — почулося винувате з того боку. — Надто багато випив.

— А за що я тобі плачу? — розізлився Павло, нервово пригладжуючи чуба, — я тебе не дисертацію попросив написати, а звабити чоловіка, ще й слабенького на передок. Невже це так важко?

— Вибач.

— Переспи з ним і найскоріше. А краще закохай його у себе, — тут він на секунду замовк. — Але ти скоріше за все не в його смаку на відносини. Надто дешево виглядаєш.

Поклавши слухавку, чоловік встав з-за столу й підійшов до вікна. Він ненавидів зиму з дитинства. Саме взимку його тато покинув їх з матір’ю, перед самим Новим Роком. Більше того покидька він не бачив, як і подарунків на новий рік, день народження й всі інші свята. Вони з мамою ледь зводили кінці з кінцями. Павло струснув головою, ніби намагаючись скинути з себе погані спогади. Він розвернувся й вийшов з кабінету.

Через пів години чоловік під'їхав до центрального входу лікарні. Тієї самої, де він нещодавно лежав і вдавав тяжко побитого та хворого. За хвилину дверцята до машини відкрилися й всередину заскочив скручений від холоду лікар. Він кахикнув і запитально подивився на Павла. 

— Мені потрібно, щоб ти дістав ліки, які допоможуть відправити до пекла одну людину. Й так, щоб ні одна експертиза не виявила, що він не сам туди пішов, — відразу промовив Павло.

Чоловік у машині голосно видихнув. Його очі перелякано забігали.

— Ти що, Павло, — тремтячим голосом промовив він, — палату дістати окрему, довідку виписати — це одне, але вбивство… я на таке не підписувався. 

Він вже почав відкривати двері, як почув:

— П'ятдесят тисяч. Я даю тобі п'ятдесят тисяч доларів, якщо допоможеш мені позбутися від однієї дуже поганої людини. І це не вбивство. Ти зробиш цей світ кращим.

На секунду чоловік застиг. 

— Я мушу подумати, — тихо промовив й швидко вискочив з машини.

— Тільки недовго думай, — кинув йому вслід Павло.

 

Усю ніч Ярослав не міг заснути й вертівся у ліжку наче вуж. Після того, як Орися кинула в нього подарунком, чоловік не міг заспокоїтися. “Невже я справді її образив? — думав він. — Я не хотів. Це ж була просто білизна”. Ярослав перевернувся на інший бік. Не знайшовши для себе зручного положення, він спустився попити води на кухню. Чоловік підійшов до вікна, за яким тужливо завівав вітер. “Чому мені так важливо, що вона про мене думає? — запитав сам себе, вглядаючись у темряву. — Я зі скількома дівчатами зустрічався й ніколи це мене не хвилювало”. Він заварив кави, бо ж все одно не спалося, й задав собі найголовніше питання: “Чому Орися? Чим ця дівчина так мене зачепила?”. 

 

Орися прокинулася від того, що в неї аж зуби цокотіли, так вона промерзла. Крижаний вітер дув з вікна, яке вчора дівчина відкрила, коли провітрювала кімнату. Зморена, вона тоді заснула й вікно залишилося відчиненим на всю ніч. 

Зіщулившись, Орися вилізла з-під ковдри, закрила вікно й бігом побігла до ванної кімнати, щоб постояти під гарячою водичкою й зігрітися.

Вона з полегшенням здригнулася, коли майже кип'яток, полився по шиї, плечам, спині й нижче, обпікаючи її й виганяючи весь холод, що встиг в'їстися у шкіру.

У двері постукали. Орися насторожилася.

— Зайнято, — кинула вона, висунувши голову з-за шторки. 

Між дверей, які дівчина забула зачинити, просунулася голова Ярослава.

— Ти як закінчиш, спустися на перший поверх, будь ласка. Є розмова.

— Добре, — кивнула вона й відразу згадала вчорашні червоні труси. Почервоніла й сховалася назад за завісу.

 

— Я хотів попросити вибачення, — сказав Ярослав у вітальні, коли Орися спустилася до сніданку. — Я не мав на увазі, що ти маєш зі мною спати. То був просто подарунок.

— Малознайомій людині? — здивувалася дівчина. — Хіба ти таке даруєш просто знайомим дівчатам?

— Але ж ти мені не малознайома людина, — Ярослав скривився, наче від зубного болю. — Ми живемо разом і офіційно ти моя дружина. 

Він зробив крок уперед й торкнувся її руки:

— Я ще дещо хотів у тебе запитати.

Дівчина здригнулася від дотику.

— Ти підеш зі мною на побачення?

Орися здивовано підняла брови й відкрила рота, щоб відмовитися, та Ярослав випередив її.

— З тою брюнеткою в мене нічого не було. — він прочистив горло і прокашлявся. — Взагалі з тої нашої ночі в мене ні з ким нічого не було.

— А як же твої застереження, що в тебе немає часу на серйозні стосунки? — Орися розвела руками. — Що змінилося?

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍